Яйцепос. Книга 1

Жорикбург просинався, солодко потягувався, позіхав, почухувався, але неспішно й ліниво, тому що занадто різкі рухи й великі навантаження безпосередньо після сну, як знав Жорикбург, шкідливі для здоров'я й навіть небезпечні для життя. До роботи треба переходити плавно, починаючи з гігієни й малих навантажень ранкової гімнастики. Тому на вулицях і майданах Жорикбурга, що лише прокидався, поки не було суєти й діловитості. 
  
Біля дверей музею, закритих на простий висячий замок, крадій оглядівся й із задоволенням переконався, що на сонній вулиці Карло Ґоцці – анікогісінько. Шаснув очима по вікнах триповерхового будинку навпроти музею, і відзначив, що в жодному із цих вікон немає мешканця, котрий дивиться на вулицю. Свідки ні до чого. 
Швидко вийнявши із сумки сталеву фомку, злодій просунув її в дужку замка, і ривком зірвав замок разом зі скобами. Цей музей ніхто ніколи не обкрадав, тим більше що його експонати становили пізнавальний, а не корисливий інтерес. Тому музей не мав ані сигналізації, ані сторожа, ані навіть солідного замка. Про це повідомив крадія його недавній співрозмовник. 
Проникнувши в такий спосіб у приміщення музею, злодій із розв'язністю хазяїна пішов залами, посвистуючи й блукаючи байдужим поглядом по експонатах: гербаріях, старому посуду, манекенах в історичних костюмах, плакатах, діорамах, макетах, чучелах, кістяках, муляжах... 
Ага, а от і те що йому треба: між кістяком грифона й чучелом єдинорога дерев'яна підставка, на якій установлений муляж драконячого яйця. 
Крадій взяв цей муляж, сунув у сіру сумку, і поспішив покинути музей.
Злодій не знав (та й ніхто не знав), що приблизно за 60 годин він буде вбитий, після чого в Жорикбурзі з`явиться його двійник...»
☼ ☼ ☼
Ага, наприклад, от так Автор може почати цю книгу, щоб безцінний читач із перших же слів був заінтригований таємничим викраденням і не менш таємничим убивством, що сталися восени 1995 року в Жорикбурзі – столиці Терентопського королівства.
Взагалі-то мета цієї книги – познайомити читача із загадковою Терентопською державою (тому не дивуйся, читачу, якщо місцями ці писання нагадуватимуть більш краєзнавчий довідник, аніж художній твір), але щоб ця праця з, якщо так можна висловитися, терентопознавства не була сухою й нуднуватою, а навпаки – була чтивом цікавим і захоплюючим, Автор нашпигує її популярними жанрами. А оскільки одним із найпопулярніших є детективний жанр, то головним, так би мовити, стрижнем оповідки стане сюжет про викрадення неординарного предмета й розшуки викраденого. А оскільки, за твердженням медиків, для здоров'я корисний сміх, то, бажаючи, аби його писання були корисними, Автор у міру своїх можливостей намагатиметься робити їх більш веселими, ніж патетичними. 
Але перш ніж Автор приступиться безпосередньо до викладу Терентопських хронік, або, якщо завгодно, Терентопського так званого епосу, він попередньо всипле у свідомість читача хоча б найзагальнішу, початкову інформацію про Терентопське королівство. А заодно пояснить, чому його Терентопські хроніки поділені не на «частини», «глави» або «розділи», а на якісь дивні «щосі».
☼ ☼ ☼
Терентопське королівство, або, трохи інакше висловлюючись, королівство Терентопія, у якому крім звичайних людей живуть також вампіри, ельфи, маги, феї, перевертні, русалки, примари й велетні, а крім звичайних тварин – дракони, єдинороги й грифони, розташоване... От де, як ти гадаєш, безцінний читачу, воно розташоване? «В авторській уяві», – напевно, мислиш ти. Думаєш так? Думаєш. І, вважаючи так, улучаєш ніздрею в небо (зазвичай говорять «пальцем у небо», але в деяких людей палець і ніздря іноді становлять буцімто єдине ціле, тому Автор дозволив собі таку заміну). Бо це чарівне королівство знаходиться... 
Я, каже Автор, розповім тобі, безцінний читачу, як туди потрапити. 
Для цього треба вийти з міста Харкова на захід уздовж автомобільної траси Р-46 (яка у часи подій, описаних у даному творі, називалася трасою Т-2106, а в давніші часи Сумським шляхом), або ж виїхати нею на автотранспорті. Перейшовши або переїхавши умовну границю, що відокремлює Харків від Харківської області (що та границя позначена прямокутним архітектурним спорудженням обіч траси), ти переміщаєшся вперед ще приблизно так на сорок сім метрів, тридцять три сантиметри і чотири з половиною міліметри, зупиняєш автомобіль і виходиш (якщо ти на машині), або ж просто звертаєш праворуч (якщо пішки). 
Праворуч (якщо стояти спиною до Харкова) уздовж траси тягнеться сосновий бір, шириною в кілька десятків кроків, а далі від траси, за соснами, розстеляється листяний ліс. Отож, збочивши точно праворуч і пройшовши бездоріжжям до місця, де закінчується хвоя й починається листя, можна виявити невеликі густі зарості високих колючих кущів. Автор не може сказати напевно (бо не є за освітою ботаніком), що це за рослини – шипшина, глід, терен, щось інше, або ж у цих заростях змішалися різні види. 
Якщо ти не побоїшся, безцінний читачу, подряпатися шипами і розсунеш колючі гілки, то побачиш у цьому чагарнику двері. Так, прості дерев'яні двері, оббиті чорним дерматином, на кшталт звичайних вхідних дверей совєтської квартири. Почухавши нігтями потилицю й колупнувши вказівним пальцем у ніздрі (втім, це не обов'язково), відкриваєш ці двері (вони не замкнені, на них і замка-то немає), проходиш, безцінний читачу, крізь них – і от ти вже в дивному Терентопському королівстві! 
Бачиш, Автор дає тобі набагато конкретніші координати чудесної країни, ніж інші брех... гм, ніж інші літератори, що оповідають про Атлантиду, Шамбалу, Ельдорадо, та решту загадкових загублених країн.
– Ха, якщо Терентопія перебуває за дверима в кущах, то це не країна, а нужник, – може сказати вщипливо який-небудь скептик.
Ні, країна, держава, королівство, закип'ятиться Автор, обурений глузуванням; королівство, що розкинулося на сотні тисяч квадратних кілометрів.
– Ага, зрозуміло, – може сказати шанувальник і знавець фантастики, – ці оббиті чорним дерматином двері – не що інше як портал, котрий з'єднує паралельні світи. Терентопське королівство, напевно, розташоване в паралельному світі, в інших вимірах, у який з нашого можна переміститися проходженням крізь ці фантастичні двері.
Не сперечаюся, можливо, так воно і є, скаже на це Автор.
– Як це банально! – може занити скептик. – У всесвітній літературі, від древніх епосів до сучасної фантастики, хоч греблю гати такими фантастичними дверима, а також вікнами, шафами, норами, дуплами, дзеркалами, криницями, дірами в паркані й тому подібними проходами в чарівні світи. Вдаватися до настільки розтиражованого прийому – це банальність і штамп.
Автор скептикові нічого не відповість, а лише мовчки стусоне кулаком у вухо. Бо пописувачу нестерпно чути таку правду. Штамп чи не штамп, банальність чи не банальність, а Терентопське королівство таки перебуває за схованими в колючих кущах дверима, оббитими чорним дерматином; дверима біля славного міста Харкова. Тому подобається це скептикові чи ні, факт залишається фактом, а не фрахтом, фартом, фраком, фатом, фертом, франтом, фіакром, фартухом, фатумом, фруктом, або чимось ще. 
До речі, не треба вбачати лиховісного символу в тім, що двері оббиті саме чорним дерматином, мовляв, якщо чорним, а не білим, значить там світ зла, а не добра, де панують темні, а не світлі сили. Нічого подібного! Двері були оббиті в 1973 році (період, коли модно було оббивати двері дерматином, підкладаючи під нього щось м'яке – поролон, вату тощо). А в ті часи чорний дерматин придбати в Харкові, та й взагалі в Совєтському Союзі, було набагато простіше, аніж білий. Тож тут колір нічого не символізує.
  
Далі Автор має намір надати безцінному читачеві найзагальніші попередні відомості про географію й народонаселення Терентопії. Але, мабуть, краще звернутися по допомогу до фахівця, до ученого-терентопознавця. Ну, хоча б уявлюваного.