Яйцепос. Книга 1

Кореспондент: Ха-ха-ха... Так, це кумедно, але... 
Кінь Гуго: Але хочеться довідатися про монстра? Іт ест, ет дедук, тобто, з латини, я до того й веду. Тому що саме цей бандурист повідомив нас про ли­царів, які, як згодом з'ясується, зу­стрілися з тим монстром раніше за нас.
Лицарі Леоніди представилися бандуристові і його слуха­чам, я теж для ввічливості відрекомендувався. "А мене звуть Стоян Цьохла", – назвався музикант. Демонструючи йому й тим що зібралися ксерокопію портрета так званого яєчного шахрая, лицарі, звичайно, цікавилися, чи не бачив хто з них та­кого суб'єкта, і чи не знає про місцезнаходження украденого драконячого яйця. На жаль, ніхто його не бачив і про яйце не знав.
  
"Я не дуже давно вже зустрічав у цих місцях теж двох мандрівних лицарів, але вони про це не запитували", – сказав сивовусий музичний мандрівник, ховаючи бандуру в чохол. "Мабуть, вони пустилися в мандрівки ще до початку Великої Яєчної Експедиції, тому не в курсі справи", – припустив мій сі­док Леонід Очкарик. "Я знайомий з котримись незалежними лицарями, – говорив Леонід Заканавний. – Може, і цих знаю. Не пам'ятаєте, як їх звуть?" – "Прекрасно пам'ятаю, – від­повідав Стоян Цьохла. – Один з них – Лицар Корінь, а інший – лицар Корній".
Кореспондент: Не зрозумів. Музикант помилково назвав двох лицарів схожими іменами, або вони дійсно називалися схо­жо?
Кінь Гуго: Атве етіам мірарі ме нон інтеллексіт, тобто, з латини, я тоді теж не зрозумів і здивувався. Але згодом навів довідки щодо цих нещасних лицарів, і з'ясував наступне. Один з них називався Лицарем Корінь, оскільки на його гербі й щиті зображене коріння. Здається, дуба. А справжнє його ім'я Осип Матвійович Картазон. А іншого лицаря офіційно кличуть Корнієм. Корній Іларіонович Кручених.
"Ні, з такими не знайомий, – сказав Леонід Заканавний. – Тобто бачив на турнірах, але особисто не спілкувався". – "Ці лицар Корній і Лицар Корінь дуже полюбляють музику, – продовжував музикант, встаючи з колоди. – У них із собою касетний магнітофон і сумка касет із записами класики: Перселл, Бах, Гендель, Гайдн, Моцарт, Бетховен тощо". – "Ми теж любимо музику, і теж узяли в мандрівки касетного магнітофона і касети, – повідомив мій Леонід Очкарик і показав на Леоніда Заканавного, в котрого на плечі висів яскраво-червоного кольору портативний магнітофон "Протон М-412" (який у дорозі вивергав, так би мовити, саундтреки до переміщення; але при в'їзді в село був виключений, щоб музика не заважала спілкуватися зі селянами). – Тільки в нас не класика, а російська попса". Бандурист, як я помітив, мимоволі гидливо поморщився. "Для лицарів не ти­пово слухати класику, – пояснював Заканавний. – З лицарів Напівкруглого Столу тільки Річард Левове Копито таким захоплюється". – "Я чув, що й наш новий колега Лицар Пивної Кружки полюбляє музичну класику", – зауважив Очкарик. "Не знаю, у мене поки не було часу з ним близько познайомитися, – знизав плечима Заканавний. – Може, і він. Ну ще Його Величність ходить на симфонічні концерти, але королю за посадою призначено. А решта слухають попсу й шансон".
Кореспондент: Так, але... 
Кінь Гуго: Вам, громадянине кореспонденте, може здати­ся, що, висловлюючись латинською, гаек омніа нон сунт ди­ректе пертінет ад гісторіам белуа, тобто, по-нашому, всі ці подробиці не мають прямого відношення до історії з мон­стром. Але я вас запевняю, що вони суттєві, у чому ви незабаром переконаєтеся. 
Після цього Леоніди запросили Стояна Цьохлу пообідати з ними в найближчому пункті громадського харчування, за їхній, зрозуміло, лицарський рахунок. Музикант охоче погодився. Таким пунктом був шинок. Не буду його описувати, бо це був звичайний шинок, на кшталт тих, що зображені в українській, польській і російській класичній літературі.
Погода була відносно сухою (не дощило) й не дуже холодною, тому деякі селяни, що смакували добутки тамтешньої кухні, забажали робити це не усередині приміщення, а на свіжім повітрі, для чого кілька столів були винесені на майданчик перед цією хатою. І лицарі з бандуристом вирішили обідати зовні. Оскільки годівниця, з якої ми з Генріхом також трапезували вівсом, перебувала неподалік від стола, за котрим розмістилися Леоніди зі Стояном плюс двоє місцевих чоловіків, то я мав можливість чути їхню розмову.
Спочатку лицарі з музикантом спробували базікати саме про музику, як найбільш близьку для бандуриста справу, але ця тема відразу вичерпалася, бо Цьохла виявився цілковитим невігласом щодо сучасної російської попси (навіть про таку суперзірку як Андрій Губін нічого не чув, не кажучи вже про Олександра Айвазова!), а лицарі – профанами щодо інших напрямків музики. 
У цій бесіді Стоян Цьохла, звертаючись до Леоніда Заканавного, кілька разів помилково називав його Леонідом Очкариком. Той його поправляв, але бандурист, забуваючи поправку, повторював помилку. Його, напевно, збивала з пантелику наявність окулярів на лиці Леоніда Заканавного та їхня відсутність на обличчі Леоніда Очкарика.
Потім Леонід Заканавний запитав у місцевих пожильців, що сиділи за їхнім столом, яке житло є поблизу від Бездюків убік центру держави. Один з них, лисий, відповів, що село Бовинівка, за річкою Замийкою; треба, мовляв, переїхати міст і стежкою вліво, за пару годин приблизно й доїдеш до Бовинівки. 
"А між Бездюками й Бовинівкою ніхто не живе, немає ніяких будинків?" – уточнив Леонід Очкарик. "Ні", – відповів лисий. "А от і помиляєшся, куме!" – заперечив другий місцевий, з кучерявою шевелюрою. "Як так помиляюся?! – здивувався кум. – Не було між нашими селами жодних хуторів або окремих будов". – "Не було, – кивнув опонент. – А тепер є". – "Це де ж?" – з недовірою спитав лисий кум. "А от якщо перед Замийкою, не переходячи через міст, збочити праворуч, де уздовж річки листяний ліс, і пройти бережком так із кілометр, то там така галявина біля річки й на тій галявині тепер є будинок". – "Та що ти вигадуєш! Я не більше місяця тому там був, збирав гриби. Немає там ніякого будинку і абиякого будівництва". – "От місяць тому не було, а тепер стоїть двоповерховий будинок. Я теж туди ходив по гриби, от днів п'ять тому". – "Та не може бути! Туди й дороги немає для будь-якого вантажного транспорту з будматеріалами! Як бездоріжжям туди б доправили все необхідне для будівництва?" – "Сам не розумію! Дивне діло! І я б не повірив, якщо б хто сказав. Але оскільки бачив власними очима й навіть помацав стіни руками, щоб переконатися що це не галюцинація, значить – факт. А як уже туди матеріали доставляли – мені невтямки. Може, левітували повітрям за допомогою магії?" – "Ну хіба тільки за сприяння чарівництва", – піддався лисий кум. 
"І хто там проживає?" – поцікавився Леонід Очкарик, який разом із Заканавним і бандуристом мовчачи слухав цей діалог. 
"Не знаю. Двері були замкнені. Я постукав, щоб познайомитися з новоселами, але ніхто не відімкнув. Може, у новобудову на той момент ще ніхто не переселився, а може, господарі, господар або господарка в той час кудись пішли", – відповів кучерявий бездюкинець.
  
"Треба буде туди навідатися, – зауважив Заканавний. – Раптом там зараз хтось є. Нікого не варто пропускати. Не можна повністю виключати, що саме цей новосел щось знає про місцезнаходження викраденого драконячего яйця. Більше того, не можна виключати, що саме він і є розшукуваним організатором викрадення". 
"Згодний, – кивнув Очкарик. – Першим ділом зробимо гак на ту галявинку, а потім уже до Бовинівки".