Яйцепос. Книга 1
"Так, будинок, – повторив кучерявий, – ну й будиночок, скажу я вам! Зроду таких не бачив". – "А що в нім такого?" – зацікавився Стоян Цьохла. – "Архітектура дуже незвичайна, – відповідав той. – Я, коли вийшов на галявину, у першу хвилину й не зміркував, що це дім. Здалося, що величезна така каменюка майже біла. А потім розгледів двері і вікна й второпав, що житло. У нього стіни не прямі з кутами, як у наших хатах, а такі округлі, без кутів; і даху немає у звичайному смислі цього слова; тобто незрозуміло, де стіни, а де дах". – "Як це?" – здивувався лисий кум. – "Ну от візьми куряче яйце. Це, так би мовити, перше житло курчати. Але де в цього житла стіни, а де дах? Якщо покласти, скажімо, на стіл, то дахом можна вважати ту частину шкарлупи, яка зверху, а стінами – ту що з боків. Але неможливо точно визначити, де закінчуються ті стіни й починається той дах. От так і там. Цей дім схожий чи то на величезну картоплину, чи то на гігантську мушлю якогось молюска, чи то на колосальний гриб-дощовик, чи то щось таке". – "Це новітня авангардна архітектура, – зрозумів Леонід Очкарик. – У Великому Світі так сучасні тамтешні архітектори випендрюються, а тепер, бач, і до нас у королівство проникнула ця мода. Перша ластівка прогресивної будівельної новизни, так би мовити". – "Ага, і двері з вікнами ненормальні, – продовжив оповідач. – Двері не прямокутні, як у нас, а такі майже овальні, як, знаєте, в фантастичних фільмах у космічних кораблях. А віконця круглі й маленькі, з кулак, дві штуки, чомусь над дверима. Я обійшов, оглянув – немає більше інших вікон і дверей. А ті єдині двері начебто не з деревини, а з якогось пластику, чи що. А стіни не дерев'яні й не цегельні, а схожі на якусь кераміку, от як боки порцелянового чайника".
"Якщо немає нормальних вікон, – зауважив Леонід Заканавний, – і, відповідно, будинок не освітлений усередині природнім світлом, то житель або жителі навіть у денний час освітлюють його або електрикою, або..." – "Я не бачив там електричних дротів, протягнених до будинку", – повідомив кучерявий. "Важко повірити, що настільки новаторський будинок освітлюється свічками, як у середньовіччі, або там гасовими лампами", – сказав Заканавний. "Дім може освітлюватися електрикою не від мережі, шановний Леоніде Очкарику, а від автономної мініелектростанції", – вимовив бандурист Стоян Цьохла. "Я не Очкарик, а Заканавний", – укотре поправив той, протираючи окуляри хусточкою. "А, так, знову помилився, вибачте. Я якось заходив на екскурсію до Гірчичної печери, це у вас там біля Жорикбурга, у Каменіані, так там дуже світло від безлічі різнобарвних лампочок, і коли я тамтешнього екскурсовода, дракона, між іншим, запитав про джерело електрики, він показав мені мініелектростанцію на підземному струмку. Вода крутить маленьку турбіну й виробляє струм. Отож і там, на Замийці може бути такий прилад, що подає незвичайному будинку струм по кабелю, прикритому ґрунтом. Тому там і не видно електродротів зі стовпами, можливо". – "Логічно", – погодився Заканавний.
Коротше кажучи, після трапези в шинку, лицарі Леоніди опитали всі Бездюки щодо викраденого яйця, але нічого нового не дізнались. Оскільки прийшов вечір і проти ночі відправлятися далі без відпочинку було не з руки, то ми там заночували. А ранком, після сніданку лицарі окульбачили нас із Генріхом і рушили дорогою до річки Замийки, яка, як я вже раніше сказав, там, у верхів'ях, була шириною й глибиною як широкий струмок, а не ріка. Але перед тим, (як я знову таки сказав раніше) бандурист на моє прохання записав на папірці для мене текст своєї пісеньки про цементного гостя.
По виїзді із села Леонід Заканавний знову увімкнув магнітофона, що висів у нього на плечі завдяки належному текстильному паску, і знову зазвучала голінна російська попса, як саундтреки до переміщення».
(Оскільки Автор цих Терентопських хронік не знайомий особисто із тобою, безцінний читачу, і не знає масштабів твого педантизму, то, про всякий випадок, якщо ти є педантом і бажаєш знати всі деталі, викладає технічні характеристики даного магнітофона. Якщо ж ти не страждаєш на педантизм і на такі характеристики тобі плювати, то пропусти цей авторський коментар і продовжи читати інтерв'ю коня Гуго.
Отже, це був портативний касетний магнітофон 4 класу «Протон М-412», що випускався з 1988 року Харківським радіозаводом «Протон». Прилад на транзисторах і мікросхемах, призначений для запису або відтворення фонограм на магнітній стрічці А-4207-3Б або аналогічній в стандартних касетах МК-60. Кількість доріжок запису – 2. Швидкість протягання магнітної стрічки – 4,76 см/сек. Детонація ЛПМ – 0,4%. Діапазон ефективно записуваних і відтворених через ЛВ звукових частот – 63-10000 Гц, діапазон частот відтворених внутрішнім гучномовцем 1ГДШ-3 – від 150 до 7000 Гц. Живлення універсальне, від мережі 220 вольтів або від 4 елементів А343. Номінальна вихідна потужність 0,5 Вт. Потужність, споживана від мережі, 8 Вт. Габарити – 157 × 254 × 55 мм, вага – 2,4 кг. У комплекті блок живлення – УВИП-1. Цей яскраво-червоного кольору екземпляр граф Леонід Заканавний купив 19 вересня 1989 року за 125 совєтських карбованців у місті Харкові, в універмазі з тою же назвою «Харків».
– Якщо читач нормальна людина, а не якийсь схиблений на совєтській побутовій техніці дивак, то цей твій, громадянине Авторе, коментар спричинить у ньому вигук «Ну який же Автор нудний!» – зітха Права півкуля авторського мозку.
– Тому-то я й порадив нормальному читачеві пропустити це занудство, – огризається Автор. – Але й ненормальний читач має право на існування, і його запити слід задовольняти, інакше він може звинуватити Автора, що, мовляв, він (Автор) дискримінує його (ненормального читача) за ознакою ненормальності. А Автор, то пак я, не жадає, щоб його будь-хто обвинувачував у дискримінації за будь-якою ознакою.
І щодо нудності текстів... Цікаві тексти корисні, оскільки захоплюють читача і спричинюють його задоволення; а задоволення – це позитивна емоція; а позитивні емоції дуже сприятливі для здоров'я: так стверджує медицина. А нудні тексти навіюють на читача позіхання та дрімоту, які провокують його поринути у сон; а сон, з погляду тієї ж медицини, теж є дуже благотворним для людського організму, оскільки має цілющий ефект. Отже, і нудні тексти для людини корисні. Тому не варто злитися на нудних літераторів, а можна їм подякувати за усунення безсоння. Але Автор Терентопських хронік повинен отут чесно зізнатися, що до користі нудного чтива додумався не сам, а почерпнув думку у земляка Василя Масловича, висловлену ним у коментарі до його комічно-лицарської поеми «Утаїда», надрукованої 1816-го року у журналі «Харьковский Демокрит», який заснував та видавав сам цей харків'янин.)
«Отже, ми їхали в бік річки Замийки. Тобто лицарі їхали, а ми з Генріхом їх везли. Осіння природа була красивою. Крони кленів були схожі на купи золотих кажанів із розчепіреними крильцями, і з тих куп, крутячись ніби дзиґа, злітало крилате ж насіння. Ялини нагадували смарагдові наїжачені шибениці для панголіняток. Якщо ви відаєте, як виглядають звірі панголіни, схожі на ялинові шишки і кольором і лусочками, то визнаєте таке порівняння дуже вдалим. Низькі хмари мали вид збитого чорничного киселя, але в їхні прогалини життєрадісно визирало сяюче сонце. Луки розкину...
Кореспондент: Вибачте, що перебиваю на півслові, шановний пане коню, але я прошу вас бути лаконічніше і говорити по суті, не відволікаючись на художні пейзажі. Це все ж інтерв'ю, а не поема або роман. Отже, ви доїхали до Замийки. Продовжуйте.
Кінь Гуго: Бену, еґо кончиннас експрими, кум нулла арс, тобто, у перекладі з латини, гаразд, буду виражатися лаконічно, без художності.
Кореспондент: До речі, чому ви у своє мовлення регулярно пхаєте латину?