Печера ідей

__________
<sup>* Від цих гіпнотичних слів мені злипаються очі.</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Може, твоя мати й мала рацію, — визнав Геракл. — Але, мені здається, я не здатен не думати, — і гордовито додав: — Я розгадник у чистому вигляді.
— Можливо, я тобі допоможу.
Мовивши це, вона раптом відкинула простирадло, м’яко схилила голову над тим місцем, де туніка покривала в’ялий Гераклів член.
Розгадник онімів від несподіванки і рвучко сів. Майже не розтуляючи пухких губ, Ясінтра промовила:
— Дозволь мені.
Вона цілувала і бгала під тунікою цей м’який довгастий відростень, слухняний та піддатлий, що на нього Геракл майже не звертав уваги після Агесіхориної смерті. Старанно пестячи крихітну штучку, гетера зненацька обхопила її вустами. Його плоть немовби скрикнула, таке раптове й пронизливе було відчуття. Застогнавши від насолоди, він відкинувся на ложе і заплющив очі.
Відчуття наростало, аж доки внизу живота не утворилася невивершена шкіряна форма, що грубшала, росла й набирала міці. Тепер це вже не була частина тіла, це був бунт! Геракл навіть не міг знайти себе в цьому незбагненному розкошуванні свого члена. Тепер бунт перейшов у мовчазну непокору самому собі, що відокремлювалася від нього й набувала форми і власної волі. І це все Ясінтра зробила лише своїм ротом! Він знову застогнав.
Раптом відчуття різко припинилося. У його тілі лишилася порожнеча та пекучий біль, мовби після ляпасу. Геракл зрозумів, що дівчина перервала пестощі. Він розплющив очі й побачив, як вона підіймає поділ пеплоса та сідає верхи на його стегна. Її пружний живіт танцівниці вперся у твердий обеліск, до створення якого вона доклалася і який тепер нагально й заклично стримів. Розгадник запитально застогнав. Гетера почала колихатися… Ні, не колихатися, а танцювати: це був танець, який вона виконувала самим лише торсом. Її стегна міцно стискали грубі Гераклові ноги, руки впиралися в ложе, але тулуб знадливо рухався в ритмі музики плоті.
Ворухнулося плече, і тканина пеплоса почала сповзати, зумисне повільно, аж доки повністю не зсунулася точеною рукою. Ясінтра обернула голову до другого плеча й повторила рух. Цього разу смужка тканини затрималася на плечі довше, але Геракл подумав, що навіть ця запинка була робленою. Потому гетера раптовим рухом здвигнула плечима і без натяку на незграбність вивільнила руки з полотняних пут. Пеплос ковзнув на тужаві перса.
«Нелегко роздягнутися без допомоги рук», — подумав Геракл, і в цьому повільному й складному процесі крилася одна з тих утіх, які дарувала йому Ясінтра. Інша, не така поступлива, ще забарніша, полягала в постійному, дедалі сильнішому тиску, який її лоно чинило на його виставлений напоказ червоний стрижень.
Вивіреним колиханням торса Ясінтра домоглася, щоби тканина, як олія, сплинула по опуклій поверхні перса, трохи сповільнилася, зачепившись за виступ пипки, а тоді легко, наче пір'їнка, впала до гетериного живота. Геракл поглянув на персо, що оголилося: смагляве, округле, в засягу його руки. Він відчув бажання стиснути темну затвердлу оздобу, що тремтіла на цій півкулі, але стримався. Пеплос почав сповзати з другого перса.
Худе Гераклове тіло напружилося. Його чоло з глибокими залисинами на скронях було вологе від поту, а темні очі раз по раз кліпали. З рота, облямованого охайною чорною бородою, вихопився стогін. Усе обличчя йому пашіло, навіть невеличкий шрам на лівій кутастій вилиці (що лишився на згадку про бійку в дитинстві), здавалося, потемнів.*
__________
<sup>* Це я. Це опис не Гераклового тіла, а мого. Це я кохаюся з Ясінтрою!</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Перехоплений на талії паском із металевих кілець, пеплос перестав спадати, обірвавши нестямне розкошування. Ясінтра вперше скористалася руками, і, м’яко клацнувши, пояс піддався. Її тіло вихопилося з одягу назустріч наготі. Нарешті вільне, воно постало перед Геракловими очима прекрасно м’язистим. У кожному клаптику шкіри жила згадка про рух, кожна риса статури була виповнена наміром. Крекчучи, розгадник важко підвівся. Вона погодилася віддати йому ініціативу, дала себе зіштовхнути й упала на ложе боком. Геракл не хотів дивитися їй в обличчя, і, перевернувшись, кинувся на неї. Він почувався здатним завдати болю: розсунувши їй ноги, він занурився в неї з м’якою грубістю. Йому хотілося думати, що вона застогнала. Він лапнув її обличчя лівою рукою, і Ясінтра невдоволено зойкнула, укушена перснем на його середньому пальці. Рухи обох перетворилися в запитання й відповіді, у накази та їх виконання, у природний ритуал.**
  
__________
<sup>** Це жахливо — бачити себе такого, читати опис власної статевої хіті. Мабуть, кожен читач уявляє себе в таких сценах: чоловік бачить себе в ролі чоловіка, жінка — у ролі жінки. Я збуджений, хоч і намагався уникнути цього: я читаю і пишу, а водночас відчуваю, як мене, <b>позбавляючи волі, огортає дивна насолода</b>…</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Ясінтра, пестячи, провела по його широкій спині гострими, як ножі, нігтями, і Геракл заплющив пильні очі.*** 
__________
<sup>*** Знову застережливі ейдетичні слова: «спина», «ніж», «пильнувати»! Це ПАСТКА! Мені треба… тобто Гераклові треба…</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Він безупинно цілував її у плавні вигини шиї та плеча, лагідно покусував, раз по раз тихо постогнуючи, доки не відчув, як його, позбавляючи волі, огортає дивна насолода.* Він скрикнув востаннє й почув, як його крик, густий і бурхливий, відлунив усередині неї.
__________
<sup>* Це ж мої власні слова! Я щойно написав це в одній із попередніх приміток! (Я підкреслив їх у тексті й у примітці, щоб читач міг пересвідчитися сам). Звісна річ, я написав їх <i>до того</i>, як переклав цю фразу. Це, вважайте, <i>злиття</i>, хіба ні? Акт кохання! Бо кохатися — це ніщо інше, як поєднувати уявне з реальним. О, дивовижна текстуальна насолода: пестити текст, розкошувати ним, терти по ньому пером! Мені байдуже, чи це випадковий збіг: не лишилося жодного сумніву я — <i>це він</i>, я — <i>там, із нею</i>…</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Тим часом гетера повільним рухом, що ніяк не в’язався з її начебто екстазом, відвела праву руку, здійняла предмет, який узяла була заздалегідь — розгадник усе бачив, але не міг ухилитися, тої миті не міг — і штрикнула ним Гераклові в спину.**
__________
<sup>** Геракл не зміг нічого вдіяти. Я теж не зміг. Він не зупинився. І я не зупинився. Ось так, аж до кінця. Ми обоє вирішили не зупинятися.</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Він відчув укол у хребет.
Наступної миті він рвучко сахнувся від неї, звів руку і, наче руків’ям меча, вдарив гетеру в щелепу. Ясінтра перевернулася, але тягар його тіла притискав її до ложа. Тоді Геракл підвівся більше і штовхнув її. Дівчина покотилася, наче оббілувана теляча туша, і впала на підлогу з дивним, загадково м’яким стуком. Натомість довгий і гострий ніж, який вона тримала, вдарився з металічним дзенькотом, недоречним серед стількох глухих звуків. Утомлений та ошелешений, Геракл зліз із ложа, підняв Ясінтру за волосся, поволік до найближчої стіни й ударив об неї головою.
Саме тоді до нього повернулася здатність мислити, і перша його думка була: «Вона не заподіяла мені шкоди. Вона могла встромити цей кинджал у мене, але не встромила». Попри це, гнів не вщух. Він знову смикнув гетеру за кучеряве волосся; голова зі стуком ударилася об саманну стіну.
— Що ще, крім убити мене, ти мала скоїти? — хрипко запитав розгадник.
Коли гетера заговорила, дві червоні струминки-оздоби витекли з її носа і спустилися вниз, оминаючи пухкі губи.
— Мені не веліли тебе вбивати. Я могла б це зробити, якби хотіла. Мені сказали тільки, щоб я, не завдавши шкоди, торкнулася кинджалом твого тіла тої миті, коли ти сягнеш вершини насолоди, не раніше й не пізніше.