Печера ідей
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Геракл Понтор, який не стежив за цим небесним рухом і був цілковито байдужий до нього, перетнув садок, що спочивав під пильним наглядом Селени, і відчинив двері свого будинку. Темне й німотне втулище коридору скидалося на око звіра, що стежить за здобиччю. Геракл спильна глянув, міркуючи, що Понсіка могла б застережливо лишити запалений світильник на поличці біля входу, але рабиня вочевидь не припильнувала.* Він увійшов у морок будинку, як ніж входить у плоть, і зачинив двері.
__________
<sup>* Що це? Явно зненацька з’являється ейдетичний букет зі слів «пильний», «стежити» тощо. Але… що це значить? Хтось «стежить» за Гераклом?</sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Ясінтро? — озвав він гетеру.
Відповіді не було.
Геракл спробував розітнути пітьму поглядом, але марно. Він неквапно попрямував до внутрішніх покоїв. Його ноги ступали наче по вістрях ножів. Холоднеча будинку, що поринув у темряву, немов кинджалом пронизувала плащ.
— Ясінтро? — гукнув він знову.
— Я тут, — ножем прорізало тишу.**
__________
<sup>** Ножі! Ейдезис зненацька розростається, наче отруйний плющ! Що ж це за образ? «Пильнувати», «ножі»… Ой, Геракле, Геракле, будь обережний: ти в <i>небезпеці!</i></sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Розгадник підійшов до дверей спальні. Гетера, що стояла в темряві спиною до нього, обернула голову.
— Що ти тут робиш без світла? — запитав він.
— Чекаю на тебе.
Вона поквапилася запалити каганець на столі. Геракл тим часом споглядав її спину. Нерішучий вогник народився перед дівчиною і розпростерся по затиллю кімнати. Ясінтра якусь хвилю зволікала обернутися, і Геракл далі розглядав виразні лінії її спини. На ній був довгий м’який пеплос, що спадав аж до п’ят і був запнутий двома фібулами на обох плечах. Позаду одяг брижився складками.
— А де моя рабиня?
— Ще не повернулася з Елевсіна, — відказала гетера, досі стоячи спиною до нього.***
__________
<sup>*** А тепер «спина»! Це осторога! Можливо: «<i>Пильнуй</i> свою <i>спину</i>, бо… десь є <i>ніж</i>». Ох, Геракле, Геракле! Як мені застерегти тебе? Як? Не наближайся до неї!</sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Відтак обернулася. Вона була прегарно нафарбована: подовжені тінями вії, білосніжні від білил вилиці та яскраво-червоні симетричні обриси вуст. Під пеплосом небесно-блакитної барви вільно колихалися груди; пояс із золотих кілець стягував і без того тонку талію; нігті на босих ногах були помальовані двома кольорами, як у єгиптянок. Обернувшись, вона зросила повітря легесенькими пахощами парфумів.
— Чому ти так вбралася? — запитав Геракл.
— Я гадала, тобі сподобається, — відповіла вона, стежачи за ним пильним поглядом. З мочок її невеликих вух звисали сережки — вигострені, наче ножі, металеві фігурки оберненої спиною голої жінки.*
__________
<sup>* У цьому абзаці образ посилюється повторенням трьох ейдетичних слів! Пильнуй спину, Геракле: у неї ніж!</sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Розгадник нічого не сказав. Ясінтра стояла нерухомо, огорнута ореолом світла від каганця позаду; від її чола до лонового горбка, де сходилися складки пеплоса, простяглася кривулястою колоною тінь, ділячи її тіло на дві рівні половини.
— Я приготувала тобі вечерю, — сказала гетера.
— Я не голодний.
— Ляжеш спати?
— Так, — Геракл потер очі. — Я втомився.
Ясінтра рушила до виходу. Її численні браслети подзенькували щокроку. Геракл, що спостерігав за нею, промовив:
— Ясінтро! — вона спинилася й обернулась. — Я хочу поговорити з тобою, — вона мовчки кивнула, підійшла і стала нерухомо перед ним. — Ти сказала мені, що якісь раби, яких начебто послав Менехм, погрожували тобі смертю, — вона знову кивнула, цього разу швидше. — Ти їх бачила після цього?
— Ні.
— Які вони були на вигляд?
Ясінтра на мить завагалася.
— Височенні. Розмовляли з афінським акцентом.
— Що саме вони тобі сказали?
— Я вже розповідала.
— Розкажи ще раз.
Ясінтра закліпала. Її водянисті, майже прозорі очі уникали Гераклового погляду. Рожевим кінчиком язика вона повільно облизала червоні губи.
— Щоб я нікому не розповідала про свої стосунки з Трамахом, інакше пошкодую про це. І заприсягнися водами Стіксу та богами.
— Зрозуміло…
Геракл пригладив посріблену сивиною борідку й узявся ходити туди-сюди перед Ясінтрою: кілька кроків ліворуч, кілька — праворуч, кілька — ліворуч, кілька — праворуч…* Відтак пробурмотів, немовби розмірковуючи вголос:
__________
<sup>* Не обертайся до неї <i>спиною!</i></sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Поза сумнівом, то були також члени…
Ураз він крутнувся і став до дівчини спиною.** Ясінтрина тінь, що падала на стіну перед ним, немовби почала рости. Раптом Гераклові щось спало на думку, і він знову обернувся до гетери лицем. Йому здалося, що вона підступила на кілька кроків ближче, але розгадник не надав цьому ваги.
__________
<sup>** ПРОКЛЯТТЯ, НІ!</sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Стривай-но, а ти не пригадуєш: вони не мали якихось прикметних ознак? Татуйовань, браслетів…
Ясінтра насупила чоло і знову відвела погляд.
— Ні, не пригадую.
— Але це були дорослі чоловіки, авжеж? Не юнаки? Ти цього певна?
Вона кивнула.
— У чому річ, Геракле? Ти запевняв, що Менехм уже не зможе завдати мені кривди…
— Так і є, — заспокоїв він її. — Але мені хотілося б упіймати тих двох. Ти впізнала б їх, якби побачила знову?
— Мабуть.
— Добре, — Геракл зненацька відчув страшенну втому. Він глянув на принадні обриси ложа й зітхнув. — Тепер я відпочиватиму. День був важкий. Якщо можеш, розбуди мене на світанку.
— Гаразд.
Він недбало махнув їй на прощання й уклав свою широку спину на ложе. Помалу його пильний розум стулив очі. Сон удерся в нього, розітнувши свідомість, наче ніж.*
__________
<sup>* Небезпека не минула: три слова вперто повторюються, немовби ейдетичні застережні знаки!</sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Серце билося, стиснуте пальцями. Довкола вирували тіні, і чути було голос. Геракл перевів погляд на воїна: це він говорив зараз. Але що ж він казав? Так важливо було це знати! Воїн, оточений тремтливою сірою імлою, ворушив губами, але гучне серцебиття заважало Гераклові почути слова. Однак тепер він чітко бачив його вбрання: нагрудний панцир, «спідниця», поножі й шолом із пишним гребенем. Став зрозумілим ранг воїна. Геракл уже наче щось розібрав, аж тут удари раптом посилилися: тепер вони були схожі на кроки, що наближалися до нього. У глибині тунелю, з якого рачки виповзали голі жінки, посміхався Менехм. Але найважливіше — пригадати те, що він тільки-но забув. І лише тоді…
— Ні! — простогнав він.
— Той самий сон? — запитала тінь, що схилилася над ним.
Спальня, як і раніше, була тьмяно освітлена. Нафарбована й одягнена Ясінтра лежала поруч із Гераклом і напружено дивилася на нього.
— Так, — відказав розгадник, витираючи піт із чола. — Що ти тут робиш?
— Я почула шум, як і минулого разу: ти говорив уві сні, стогнав… Я не витримала і прийшла тебе розбудити. Цей сон тобі посилають боги, я цього певна.
— Не знаю… — Геракл провів язиком по зашерхлих губах. — Я думаю, це повідомлення.
— Пророцтво.
— Ні, повідомлення з минулого. Щось, що треба пригадати.
Несподівано пом’якшивши свій чоловічий голос, вона промовила:
— Ти не маєш спокою. Витрачаєш забагато зусиль на роздуми. Не віддаєшся відчуттям. Коли моя мати вчила мене танцювати, вона казала: «Ясінтро, не думай. Не керуй тілом, нехай воно керує тобою. Твоє тіло належить не тобі, а богам. Вони виявляють себе у твоїх рухах. Нехай тіло наказує тобі: бажання — це його голос, а рухи — його мова. Не треба перекладати цієї мови. Слухай її. Не перекладай. Не перекладай. Не перекладай…»*