Яйцепос. Книга 3

– Якщо ви виявитеся хорошими людьми, ми вас відпустимо з миром, – говорили полоненим чоловікам загарбниці. – Але якщо з'ясується, що ви негідники, а серед вас, чоловіків, негідників чимало, це будь-яка жінка знає, або що ви іноземні шпигуни, заслані сюди з підступною метою, то ми вас, звичайно ж, уб'ємо: негідникам і шпигунам немає місця на землі. Посидіть у неволі, поки ми не розкусимо, хто ж ви є насправді.
  
Втім, над бранцями так звані амазонки не знущалися й голодом їх не морили, тому в'язні в полоні в жінок не страждали. Більше того, їм дозволялося гуляти селищем, але тільки в супроводі й під наглядом охоронниць, які у випадку, якби бранці спробували втекти, повинні були б їх убити. Але таких спроб ці чоловіки не робили, тому були живі й здорові. 
Незважаючи на те що в той період Греція й Персія перебували в стані війни одна з одною, грек Арістіон і перс Ксератустра міцно потоваришували, бо обидва були вчені; так би мовити, одного поля ягоди. Взагалі, патріотизм, тобто любов до батьківщини, хороший лише в поєднанні з совістю, благородством, справедливістю, людяністю, терпимістю і здоровим глуздом. Якщо ж він витісняє, викреслює, виїдає з душі ці якості, заповнюючи собою всю душу, роблячись фанатичним пріоритетом, то перетворюється на велике зло і причину жахливих мерзенностей. Арістіон і Ксератустра не були «патріотами» в поганому сенсі цього слова, тому що були хорошими, порядними людьми.
Оскільки Другий Розповідач, Ксератустра й Арістіон були особистостями цікавими, що володіють масою знань, і талановитими оповідачами, войовничі жінки обожнювали чути їхні теревені. І по вечорах, коли закінчувалися бойові заняття й господарські справи, усе плем'я так званих амазонок збиралося навколо бранців, і ті базікали, а жінки їх із насолодою слухали. Другий Розповідач віщав скіфські, і не тільки, перекази й легенди, Ксератустра захоплююче розповідав історію Персії, Арістіон знав напам'ять поеми Гомера та інші твори грецького епосу... 
В один із таких вечорів так звані амазонки й Арістіон із Ксератустрою попрохали Другого Розповідача повідати чергове сказання.
– Ну, слухайте, – почав той. – Було це чи не було, а розповідають так:
☼ ☼ ☼
Більше тридцяти тисяч років тому жило північніше цих місць плем'я мисливців на мамонтів (це такі великі волохаті слони; у ті часи було так холодно, що навіть слони й носороги були вкриті хутром, пояснив Другий Розповідач; але скіфські жінки знали про слонів і носорогів тільки із чуток, і Ксератустра для них намалював цих звірів паличкою на ґрунті). І полювали на мамонтів чоловіки, а жінки займалися домашнім господарством – куховарством, шиттям одягу зі шкір тощо. Однак дві дівчини із цього плем'я захотіли порушити традиції й стати мисливцями, а не домогосподарками. Кликали цих авантюристок Рись і Росомаха. Спостерігаючи за чоловіками, вони навчилися майструвати списи й користуватися ними. Спроби їх угамувати й посадити за жіноче рукоділля виявлялися безуспішними; Росомаха й Рись рвалися на полювання. Чоловіки спочатку від них відмахувалися, мовляв, не жіноча це справа – мамонтів завалювати, але дівиці були наполегливими й, зрештою, домоглися свого – стали полювати разом із чоловіками. На полюванні вони показали себе з хорошого боку й здобули повагу навіть старих мисливців. І одні більше хвалили Рись, а інші говорили про перевагу Росомахи. І між дівчатами виникло суперництво, кожна хотіла довести, що вона мисливець більше славний, ніж подруга. І дійшло до того, що вони стали сваритися на цьому ґрунті, а оскільки одні члени плем'я підтримували Росомаху, а інші Рись, то скандали стали загрожувати розколом плем'я.
І тоді вождь, на ім'я Бик, щоб припинити смуту, запропонував:
– Щоб раз і назавжди визначити, хто із цих двох краща мисливиця – Рись або Росомаха, – нехай обидві відправляться на пошуки мамонтів. Нещодавно те стадо, що давало нам їжу, кудись пішло з колишнього пасовища. Та із двох, хто першою виявить це стадо, буде визнана кращою мисливицею, і друга повинна буде із цим погодитися й більше не скандалити. А щоб усе було чесно, разом із дівчатами піде Ведмідь.
І відправилися Росомаха з Риссю в супроводі досвідченого Ведмедя по занесеним снігом просторам на пошуки здобичі.
І прийшли вони в ту долину, де раніше паслися мамонти.
– Тепер, дівчата, я вас буду чекати отут, а ви йдіть у різні боки й займайтеся пошуками. До вечора вертайтеся до мене й повідомляйте про свої успіхи, – сказав Ведмідь.
І Рись відправилася на схід, а Росомаха на захід. І Ведмідь став будувати невелику хижу, щоб не ночувати під відкритим небом.
І коли сонце опустилося до засніженого обрію, мисливиці повернулися до одноплеменця.
– Мамонтів я не знайшла поки, – заговорила Росомаха, – зате бачила рідкісне видовище: битву носорога з єдинорогом! Обидва звіри агресивні, тому опинившись на одному пасовищі, де з-під снігу здобували примерзлі рослини, вони схопилися як скажені. Це треба було бачити! Ух, як вони один на одного наскакували й буцалися. У кожного свої переваги: носоріг більш масивний, захищений товстою шкірою й хутром; проте в єдинорога ріг у півтора рази довший, та й більш вивертливий він.
– Ну й хто з них убив іншого? – запитав Ведмідь.
– Убити ніхто нікого не вбив, але поранити один одного поранили, після чого стомлено розбіглися. 
– І я мамонтів теж поки не знайшла, – заговорила Рись, – зате вбила крилатого дракона.
– Убити дракона, та ще наодинці – справа непроста, навіть для досвідченого й сильного чоловіка, – уразився Ведмідь.
– Це було зовсім нескладно, – продовжила Рись, – адже, сказати по правді, дракон був поранений, він би, напевно, і так сконав; я його лише добила. Судячи з рани, він був травмований бивнем мамонта. Напевно, напав на мамонта, та невдало: жертва покалічила агресора.
– Мамонт – занадто велика здобич для драконів, поодинці дракони на мамонтів не нападають; напевно, дракони збилися в зграю й напали спільно, але одному з них не пощастило, – прикинув Ведмідь. – Зазвичай дракони полюють поодинці на дрібну дичину, і лише з голоду могли зважитися гуртом напасти на настільки сильного суперника, як мамонт.
– Шкода, що в драконів м'ясо неїстівне – тверде й несмачне, його тільки шаблезубі кішки й полярні гієни можуть жерти, та й то якщо немає іншої їжі, – пошкодувала зголодніла Росомаха.
– Поки ви шукали мамонтів, я вбив лиса, – похвалився Ведмідь, – не доведеться спати натщесерце.
І лис був вийнятий зі шкіри, і засмажений на багатті, і дівчата з мисливцем ситно повечеряли. Шкіру, звичайно, викидати не стали – придасться.
– Ти, Ведмедю, розкажи що-небудь цікаве, – попрохала Рись, коли вони влаштовувалися на нічліг у зібраній із соснового гілля нашвидкуруч хижі. – Адже ти багато історій знаєш.
– Недарма тебе називають Першим Розповідачем, – додала Росомаха.
(– От, нарешті, ми добралися до Першого Розповідача, і Нульового Розповідача, або якогось Половинного Розповідача, напевно, не буде, – зауважує Ліва півкуля авторського мозку. – І тепер, наскільки я розумію, ми рушимо в протилежному напрямку, поки не повернемося до Шостого Розповідача, Філофея Ріпи, Мирошки й Мокрини?
– Правильно мислиш, – хвалить півкулю Автор.
– Мене, наприклад, заінтригувала історія зі зґвалтуванням Ніги, – повідомляє півкуля Права, – і не терпиться довідатися – зловили Собірад із компанією того лісовика-ґвалтівника, чи...
– Потерпи – довідаєшся, – говорить Автор.)
– Ну, добре, – погодився Перший Розповідач. – Було це чи не було, а розповідають так:
  
☼ ☼ ☼
Давним-давно жили на землі крилаті чудотворці – істоти, схожі на нас із вами, але такі що мали крила й уміли літати. Саме завдяки їм з'явилися на землі люди. Крилаті чудотворці за допомогою своїх надприродних здатностей створювали такі умови, що комахоїдні звірки, схожі на щурів, перетворилися на мавп, а один із видів мавп – на людей. І крилаті чудотворці пишалися, що створили істот, які схожі на них самих, хоч і без крил.