Яйцепос. Книга 3

Русалка Леся дійсно була внучкою такого собі повітроплавця Парамона Полігаменка, якого врятувала від утоплення в 1955 році русалка Явдоха, бабуся Лесі. Витягнувши на берег аеронавта котрий захлинувся, Явдоха зробила йому штучне дихання рот у рот, що привело не тільки до порятунку його життя, але й до бурхливого роману між ними. Але роман, який не був платонічним, протривав усього пів місяця. Потім Парамон зізнався, що в нього є молода дружина, яку він дуже кохає, і яка, звичайно, місця собі не знаходить у зв'язку з його зникненням, що він комплексує через зраду коханій дружині; що дякує русалці за прекрасні дні і ночі, проведені разом, просить вибачення за те, що не може з нею залишитися, і вертається до законної половини. 
  
Повідомивши це, аеронавт Парамон Полігаменко покинув русалку Явдоху й відбув у невідомому напрямку, не залишивши своєї адреси. А Явдоха за дев'ять місяців народила дочку Прісю. 
Русалка Пріся (точніше, напіврусалка, адже русалкою вона була тільки за материнською лінією) виросла й вийшла заміж за водяника Уласа, і народила від нього дочку Лесю... 
Русалка Пріся з дитинства мріяла побачити батька, який не підозрював про її існування, мріяла, щоби мама з татом знову зустрілися... На жаль, цього не трапилося. 
В 1991-ому році русалка Пріся дізналася, що в місті Задвірполі існує клуб повітроплавців імені Євстигнія Досифеєва – першого терентопського аеронавта. І вирішила в членів цього клубу довідатися що-небудь про свого батька Парамона Полігаменка. 
Для цього попливла до Задвірполя. Спочатку за течією Рідини до того місця, де в Рідину впадає Волога. Потім проти плину Вологої до самого Задвірполя, що має місце на її лівому березі... 
Як згадувалося в десятому розділі цього так званого епосу, у королівстві було близько тридцяти повітроплавців (не взагалі, протягом усієї історії, а в дев'яностих роках двадцятого століття). З них приблизно половина – п'ятнадцять людей – були задвірпольцями, а решта були розсіяні по інших населених пунктах. Тому саме в Задвірполі був єдиний у королівстві клуб аеронавтів... 
Задвірпольский аеронавт Тимур Хмаринка сказав русалці Прісі, що хоч Парамон Полігаменко жив не в Задвірполі, а в селі Смачні Шкарпетки, він відомий задвірпольским повітроплавцям як ветеран цієї справи. На жаль, – засмутив Прісю Т. Хмаринка, – в 1990-ому році Парамон Полігаменко вмер на вісімдесят шостому році життя... 
Як читач, звичайно ж, второпав, русалка Леся побачила білий аеростат не в перший раз. А в другий. Уперше вона уздріла його три роки тому, ще будучи чотирнадцятилітньою дівчинкою. Її так захопив героїзм чоловіка в кошику, який здалеку видався не більшим за мураху, що вона заочно в нього закохалася й стала мріяти про зустріч із ним. 
День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком вона дивилася в небо в надії знову вгледіти білу кулю сміливця... 
Який щасливий збіг, що в момент, коли вона врешті удруге побачила той аеростат, поруч виявився чарівник, котрий за допомогою магії зумів його приземлити! 
А тепер, читачу, нарешті повернувшись до фрагмента поеми Франческо Губанедурського, ми, говорить Автор, довідаємося, ким виявилася людина в кошику.) 
 
 
«"Ви – жінка?!" – закричала Леся-русалка, взрівши-от ознак
 
Того, хто прилетів в корзині. Відповіла людина: " Так, 
 
Я жінка. Добре розумію, чому так здивувала вас:
 
Бо спершу жіночок не було повітроплавців певний час, 
 
Лиш феї небо борознили на мітлах, швабрах, кочергах... 
 
А на повітряних-от кулях мужчини були в небесах;
 
Пасивних дам-от пасажирок я не рахую. Я одна
 
Аеронавтка лиш в країні". Блищала снігом сивина
 
У зачісці аеронавтки: солідні мала вже літа, 
 
Та шустрою була та дама. " Мій чоловік раніш літав, –
 
Вона продовжила, – та шкода: він умер років п'ять тому;
 
Я замінить його рішила, віддать борг пам'яті йому, 
 
Щоби улюблена ним куля як і раніш злітала вверх
 
І за життя як Парамона літала біла, наче стерх. 
 
І от п'ять років я літаю на честь подружжя-от свого". 
 
Спитала Леся: "Парамоном, сказали ви, зовуть його?
 
А де жили ви? Не в селі Смачні Шкарпетки?" – "Так. І там
 
Він і похован". – "Полігаменко його фамілья?" – "Бачу, вам
 
Мій муж відомий". – "Так, від баби. Бо він же мені рідний дід!
 
Одного разу із корзини він випав в річку. Сорок літ
 
Тому це сталось. Утопився б, та бабця падшого спасла. 
 
Він з ней пів місяця проживши, до вас вернув, та понесла
 
Русалка від нього дитину – дівчатко – мати це моя". –
 
" Збрехав: у велета в полоні в той час страждав два тижні я!
 
Ах він пустун! Ну добре, що вже, то справи давні; я сама
 
Йому ту зраду вибачаю, тим більш – в живих уже нема"»...
 
 
(Дійсно, повітроплавець, у якого три роки була закохана русалка Леся, виявився Улитою Імярековою-Полігаменко – удовою діда Лесі! 
Улита Імярекова була четвертою дружиною Парамона Полігаменка, до неї він встигнув три рази побувати в шлюбі. Одружилися Парамон з Улитою в 1955 році, за півроку до того, як цей аеронавт шубовснув у річку (слава Богу, що аеростат у той момент пролітав над Рідиною, інакше б Парамон убився б на смерть або серйозно покалічився). Улиті тоді було двадцять років, а Парамону сорок шість. При такій чималій різниці у віці вони дуже кохали одне одного й прожили разом тридцять п'ять років, до самої його кончини, незважаючи на те, що Улита, як з'ясувалося, не могла родити дітей. Бездітність Улити не означає, що русалка Пріся була єдиною дитиною Парамона Полігаменка; у нього було ще четверо нащадків від трьох попередніх дружин. 
Село Смачні Шкарпетки, де все життя прожили Парамон із Улитою, лежить приблизно посередині між містом Свистоніздринськом і містом Яєчнею-Ясною.)
 
 
«Спитали лицарі ту даму, що протягла у небі путь: 
 
Не знає про яйце дракона і шахрая чого-небудь? 
 
Вона, на жаль, того не знала. Русалка же була тужна: 
 
Бо ж мріяння її розбились й чекала марно-от вона. 
 
І Леся чесно в тім зізналась вдові літаючій. Вдова 
 
Надію німфі повернула: "Повітроплавця цілих два 
 
Прекрасних, холостих, нестарих мені знайомі. Я б взялась 
 
Вас, Лесю, з ними познайомить; прекрасно розумію вас, 
 
Сама колись бо закохалася в аеронавта до кінця – 
 
В покійного вже чоловіка, а вашой матері отця. 
 
Ті двоє – хлопці те що треба; про вас повідаю я їм, 
 
І прилетять сюди, і, може, любов знайдете ви з одним 
 
Із них". – "Ура!" – сказала Леся, торкнувши видру по вусах. 
 
– А можна чи на кулі вашій проїхатись по небесах?" – 
 
"Звичайно! Лізьте у корзину, і я вас, Лесю, прокочу 
 
На кулі діда Парамона". Русалка крикнула: "Лечу!" 
 
І, відпустивши видру Муську, у кошик влізла, а вдова 
 
Пальник ізнову запалила, той спалахнув, немов дрова, 
 
Наповнив кулю теплим газом, і легким став аеростат. 
 
Русалочка трьом чоловікам устигла ручкой помотать 
 
І крикнуть: "Лицарі та магу, спасибі вам!" Балон злетів 
 
Неспішно у блакитне небо: як крейда, цукор, сніг білів. 
 
А лицар Юрій Капітальний, і Цвях-чудесник, і Абрам, 
 
Кінцівками почеберявши тим двом злетілим вверх жінкам, 
 
Свій шлях продовжили: герої на зюйд, на конях через луг; 
 
На північ, крутячи педалі, маг пухлий – парадоксів друг»...