Яйцепос. Книга 3

Не цілком ясно також, куди русалки діваються взимку. Більшість русалкознавців уважає, що, як і деякі тварини цих широт, русалки на зиму впадають у сплячку. Однак котрісь очевидці стверджують, начебто бачили русалок узимку на льоді біля ополонки, що гріються в променях зимового сонця, наче пінгвіни. Самі русалки чомусь не афішують інформації про зимовий період свого життя. 
  
Автор певен, що коли-небудь і на ці питання русалкознавці зможуть дати однозначні відповіді.)
 
 
«Та видра, що коліна гріла русалці Лесі, углядів
 
Трьох подорожніх, хвать за пальці найкращую із водних дів;
 
Та, згляд від неба відірвавши й прослідкувавши видри згляд, 
 
Помітила, як з брега річки три типи в бік її глядять. 
 
Русалка стала на корчагу ногами в чудній наготі
 
І в воду – буль! – пірнула шустро, мигнули тільки ноги ті. 
 
Рішивши, що вона злякалась і не появиться уже, 
 
Маг з лицарями засмутились, аж та в краплинках-негліже
 
Враз випірнула поруч з ними: "Вітаю, – каже, – мужики, 
 
Аеростат ви не видали весь білий в небі край ріки?" –
 
"Привіт вам, гарная русалко, – галантно герцог відвічав, –
 
Ні, не видали". – "Жаль", – зітхнула, і в голосі була печаль. 
 
"А ви-от, часом, не видали такого типа?" – і Абрам
 
Дістав із рюкзака картинку та показав русалці. Там
 
Зображений був той зловмисник, той самий... "Ні, – відповіла, – 
 
Не бачила". Спитав утнув що велосипеднії діла:
 
"Ви знаєте русалку Вассу? Де можу я її найти?" –
 
"У бік джерел котити треба: десь тижні два туди путі".
 
Маг, шлях торуючи на північ, а лицарі собі – на зюйд, 
 
Уже з русалкою прощались, як німфа, в небо зиркнув, тут
 
Вся стрепенулась, оживилась (рум'янець виник на щоках, 
 
А перса томно колихнулись) і прошептала томно: "Ах!"
 
Туди зирнувши, де кидала русалка свій кохання згляд, 
 
Маг з лицарями угляділи: вгорі білів аеростат. 
 
Горошиною сніжной, ясной, він плив по небу не спіша, 
 
А німфа, очі устромивши, все пильнувала, ледь диша. 
 
"Закохані", – рік чародійник; "Закохана, – йому вона. –
 
Без чоловіка, що на кулі, я є печальна, є сумна.
 
Хоч з ним я зовсім не знайома, не був зі мною той мастак, 
 
Лиш силует його здалеку я зріла, закохалась, так. 
 
Заочно серце він поцупив моє та мужністю пленив;
 
Повітроплавець таємничий відважний дуже мені мил. 
 
Аквалангісти, водяні-от до мене сватаються; та –
 
До водоплавних отих хлопців кохань не більш ніж до кота;
 
В воді плескатись, шубовстатись, зринати може той і той, 
 
А щоб у небі плавать мужньо – мужчина має буть герой. 
 
Ах, жаль: русалка я – не фея; на швабрі к ньому змила б я
 
І, вразивши красой своєю, йому би стала милая. 
 
О, якби він тут приземлився поблизу річки, хлопець цей, 
 
Щоб я із вод йому з'явилась у всій красі, і щоб очей
 
Не міг відвесть від еротичних дівочих-от принад моїх, 
 
І щоб роман любовний стався і увібрав би нас двоїх!
 
Напевно, в спадщину далася від бабці пристрасть ця мені:
 
Вона спасла аеронавта, що опинився раз на дні 
 
Ріки – він випав із корзини... Пройшло з тих пір вже сорок літ. 
 
Аеронавт той – мамин тато, мені, звичайно же, він дід. 
 
Мабуть, симпатія к мужчинам летючим у мене в крові, 
 
І цей-от хлоп на білій кулі збудив в мені вогонь любві!" –
 
Сказала так русалка Леся й замовкла, дивлячись увис, 
 
Де біла куля із корзиной і чоловіком піднеслись. 
 
"Недобре: діва від любові така тут ледве не в сльозах, 
 
А там літун ні сном ні духом... витає в хмарах, небесах, –
 
Заговорив так герцог. – Треба на землю хлопця опустить 
 
І носом ткнуть в любов русалки, щоб зміг побачить, полюбить". 
 
"А як же ми його опустим? От якби був би арбалет –
 
Із арбалета в оболонку..." – прикинув Юрій. Герцог: "Ет! –
 
Кликнув. – Це-от не годиться! До того ж з нами чарівник. 
 
Чаклуйте, пане чародію, щоб сів небесний мандрівник. 
 
А може, ви могли б русалку закинуть на аеростат? 
 
Коротше, чудо сотворите, аби хороший результат". 
 
Гліб Цвях задумався: "На кулі людині зараз я встругну 
 
Бажання спішно приземлитись, а кулю ближче підтягну 
 
Телекінезом, щоби сів він отут край річки у води. 
 
Жаль, високо міхур піднявся... Та спробую... Рушай сюди..." 
 
Направивши магічний погляд на той повітряний балон, 
 
Руками паси став робити і втнув магічний лексикон; 
 
І чоловік, що був в корзині, під дією чарівних сил 
 
Враз дуже захотів на землю та швидко пломінь погасив; 
 
Повітря в кулі остигало, став падати аеростат; 
 
Об'єкт, від ґрунту улетівши, до нього сунувся назад. 
 
Русалка, зрячи це, шепнула: "Можливо, сон це лиш один?! –
 
І видру в ніс поцілувала від радості. – Вже близько він!" 
 
Спускалась куля нижче, нижче, як сонце у вечірній час, 
 
Як яблуко к главі Ньютона, як екскременти в унітаз, 
 
До дна: Садко, Муму, Чапаєв, "Титанік", Іхтіандр, Кусто... 
 
Спускалась так к землі та штука. Спускалась. Двісті метрів. Сто. 
 
Вже п'ятдесят. Вже двадцять. Десять. П'ять метрів. Три. І метр всього. 
 
Отже, з небес об'єкт скотився, землі торкнувся низ його. 
 
Він сів удало – поруч з річкой (тож хай живе телекінез!); 
 
Повітроплавця Леся зблизька побачила насамкінець»...
 
 
(Але перш, ніж ми розглянемо людину в кошику, безцінний читачу, внесу кілька уточнень до тексту Ф. Губанедурського, говорить Автор Теретопських хронік. 
  
Поет, зокрема, упустив таку деталь: коли русалка Леся зринула поруч із лицарями й магом, вона першим ділом забризкала цих трьох чоловіків. Лицарі, на обличчя яких упало трохи крапель, оскільки забрала були підняті, вирішили, що німфа просто розметала річкову воду, тому що жвава дівчина. А чарівник Цвях зрозумів, що вона обтьопала їх не річковою водою, а Засобом Манюні, засобом, який Гектор Манюня винайшов для профілактики зґвалтувань, засобом, який, потрапивши на шкіру чоловіка, робить його на кілька годин імпотентом і тим самим забезпечує жінці сексуальну безпеку. Таке бризкання було звичайним явищем, коли русалки спілкувалися із чоловіками, з якими не збиралися вступати в статевий контакт. Про всяк випадок, щоб співрозмовників не збуджувала їхня нагота. Засіб Манюні не мав явно вираженого кольору й запаху, тому часто ті, кого оббризкали, вважали його за звичайну воду. Якби герцог Абрам, лицар Юрій Капітальний і маг Гліб Цвях прагли оволодіти Лесею, то відчули б розслаблюючу дію цієї чарівної рідини. Але оскільки вони й так цього не прагли, а лише любувалися дівочою вродою, дії Засобу Манюні вони не відчули. Цей засіб цілковито не заважає любуватися жіночою вродою й одержувати від цього естетичне задоволення. А на таємничого повітроплавця бризкати Засобом Манюні русалка Леся не збиралася.