Яйцепос. Книга 1

Ченці сиділи на траві біля води, розстеливши зелену візерунчасту ковдру й виклавши на неї хліб, огірки, цибулі, варену картоплю й аналогічні яйця, та іншу поживу, й неквапливо трапезували, під кумкання й брекекекання жаб, любуючись пейзажем з водною гладдю, лататтям, очеретом, вербами, та таким що підносився над отим ландшафтом величним замком із п'ятьма вежами. Міліціонер відрекомендувався і був запрошений до ковдри. Аби не засмучувати гостинних релігійних туристів відмовою, присів, узяв яйце та зробив операцію, котру хірург міг би назвати трепанацією шкаралупи. 
  
Монахи розповіли слідчому, як вчора оглядали цікавинки Каменіани. 
Після того як вони помилувалися групою скель Кам'яні Привиди, відвідали грот Паща Грифона, оглянули руїни прадавнього автомобіля на вершині Причесаного пагорба, побродили Гірчичними яскинями з гостинним драконом Інокентієм Карловичем і вирушили оглянути й Абрикосові печери, до них підійшов, мовляв, якийсь парубок із сірою сумкою, сказавши, що він теж прагне побачити ці печери, але не має ліхтарика. Ченці, у яких ліхтарики були, запросили його до них приєднатися. Тоді цей хлопець, зауваживши, що в печерах, звичайно, прохолодно, а він легко одягнений і тому побоюється простудитися, запитав, чи немає в ченців зайвої ряси. Запасні ряси були, і вони йому одну позичили. Він надяг і теж став схожий на монаха. 
Із цим колективом хлопець увійшов у підземелля, де проживають дракони Агнеса й Щелепенко (останнього тоді в печері не було). Драконія Агнеса пояснила туристам, як пройти по печерах і не заблудитися. Після огляду Абрикосових порожнеч хлопець із сумкою, повернувши рясу, пішов, мовляв, у своїх справах, а вони, ченці, продовжили огляд решти каменіанських цікавинок... 
Загалом, туристи в рясах підтвердили припущення Папірусюка. У сірій сумці хлопця напевно перебував до входження в печеру муляж драконячого яйця, а після виходу – справжнє яйце драконів, вирішив Варлаам Оникійович. 
Детектив попрохав їх описати зовнішність цього яйцекрада. Вони відповіли, що парубкові на вигляд було років двадцять – двадцять п'ять. Волосся темно-русяве. Ріст середній. Ні кольору його очей, ні особливих прикмет, ні навіть одягу ченці не запам'ятали. 
Під настільки нечіткий опис підходили сотні жорикбуржців і, напевно, десятки тисяч терентопців. Але приблизний вік і колір волосся – це все-таки краще, ніж нічого, подумав Папірусюк. 
☼ ☼ ☼
Після повернення з Жабенятинська в Жорикбург, конкретніше – в управління столичної міліції, Папірусюк першим ділом зайшов у дактилоскопічну лабораторію. Старий фахівець Роман Корнійович Котеленець, відклавши збільшувану лінзу, повідомив, що з тих відбитків пальців на фальшивім яйці, які він встиг вивчити, чотири вдалося ідентифікувати: вони належать такому собі Ігореві Слюноплюєву, який п'ять років тому притягувався до кримінальної відповідальності, завдяки чому в картотеці є відбитки його перстів. Але більшість відбитків ще чекають на вивчення, додав Роман Корнійович.
Варлаам Оникійович відразу чкурнув до міліцейського архіву, знайшов там справу Ігоря Слюноплюєва, і з'ясував, що цей суб'єкт в 1990 році був затриманий за дрібне шахрайство. Він намагався продати туристам власні вироби, видаючи їх за археологічні артефакти. Суд присудив його до року умовно. 
У справі була адреса цього правопорушника, і Папірусюк, викликавши телефоном дільничного Миколу Опанасовича Ратицю на мотоциклі з коляскою, попрохав відвезти його за даною адресою. Ратицю Варлаам Оникійович «пристебнув» до цього розслідування, тому що саме на його дільниці трапилося викрадення драконячого яйця. 
Цей повний подій день – 19 вересня – уже вповз у сутінки, коли триколісний транспорт Миколи Опанасовича підкотив до будиночка Слюноплюєва, який жив у приватному секторі на південно-західній окраїні столиці. 
На щастя міліціонерів, цей індивід був удома. 
Усього трьох хвилин бесіди вистачило, аби з'ясувати, що даний громадянин до злочину не причетний. По-перше, у нього алібі: він тільки сьогодні повернувся до Жорикбурга, а до цього два тижні безвиїзно перебував у санаторії «Кришталеві Джерела», що в Апчхиградській області. Це можуть підтвердити багато свідків – мешканці й співробітники санаторію. По-друге, щодо відбитків на восковім яйці, то в цьому немає нічого дивного, адже саме він, Ігор Слюноплюєв, виготовив цей муляж на замовлення краєзнавчого музею. Було б дивно, якщо б там не виявилося відбитків його перстів. Після суду п'ять років тому він, мовляв, покінчив із шахрайством і став заробляти чесною працею: виготовленням копій, муляжів і макетів для музеїв та реквізиту і бутафорії для театрів.
– З чого б це я став ламати двері в музеї й викрадати свій же виріб, – усміхнувся він, – якщо я таких воскових яєць можу хоч сотню зробити.
Отже, ці відбитки вивели слідство на хибний шлях. Міліціонери продовжили вивчення інших, яких на муляжі було безліч, бо деякі відвідувачі музею ігнорували табличку «РУКАМИ НЕ ЧІПАТИ». Але при такій великій кількості пальцевих відбитків, накладених один на одний, слід Бандюги детективи виявили вже наступної доби, ввечері 20 вересня. 
☼ ☼ ☼
Варлаам Оникійович перебував у своєму кабінеті, що на другому поверсі управління столичної міліції; там же знаходилися дільничний Микола Ратиця і його молодий підопічний Захар Полуящиков; за вікнами сипав дощик, поверхню стола із розкритою папкою висвітлювала настільна лампа, коли ввійшов Роман Корнійович Котеленець і повідомив цю новину. Почувши, що кілька відбитків належать тому молодому, але вже дуже добре знайомому міліції кримінальникові, Папірусюк здивувався:
– Але він же сидить у тюрмі! Чи... Зараз зателефоную.
З жорикбурзької в'язниці телефоном відповіли, що строк Бандюги минув, і 18 вересня о 6.30 ранку він відпущений на волю.
– Треба ж, як швидко промайнули ці півроку! – викликнув Варлаам Оникійович, котрий знав, що за останнє правопорушення суд запроторив цього суб'єкта за ґрати на шість місяців. – Я ж бо думав, що Бандюзі ще сидіти й сидіти. Якби я не був упевнений, що він у тюрмі, я б відразу його вирахував, адже злом у музеї в його стилі. І прикмети, що їх надали ченці, співпадають зі зовнішністю Бандюги. Ні, ну що за невгамовний тип! О пів на сьому його випустили з буцегарні, а в дев'ять уже прийшло повідомлення про новий його злочин. Мабуть, він просто з в'язниці пішов зламувати музей, навіть не поснідавши.
– І навіщо йому драконяче яйце здалося? Не яєчню ж смажити? – запитав молодий і тому трохи наївний практикант Захар Полуящиков.
Захарові, молодій людині з вилицюватою веснянкуватою фізіономією й маленькими синіми очицями, що притулилися до перенісся, було тільки двадцять років. 
Він відразу після закінчення звичайної середньої школи, імені Даниїла Хармса, вступив до міліцейської школи імені царя Едіпа, і тепер як курсант цього навчального закладу проходив практику під керівництвом наставника Миколи Ратиці. 
У вільний від занять час Полуящиков грав на бас-гітарі в рок-групі «Чавунні шнурки», і йому для сценічного рок-іміджу були потрібні довгі кошлаті патли. Але для міліцейського іміджу розпатланість була зайвою, тому перед тим як надягти уніформу, курсант збирав своє довге жовте волосся за допомогою гумового кільця в скромний акуратний хвіст, який ховав за комір. Керівництво школи й взагалі міліцейське начальство там ставилося ліберально до довжини волосся підлеглих, і не вводило щодо цього жодних обмежень.
  
У читача може виникнути питання: чому міліцейська школа носить ім'я давньогрецького царя Едіпа, а не, наприклад, Оґюста Дюпена, Шерлока Голмса, отця Брауна, Еркюля Пуаро, Михайла Григоровича Піддубного, Жуля Жозефа Ансельма Меґре або Федора Івановича Аніскіна, що ті літературні персонажі-детективи в набагато більшій мірі асоціюються з викорінюванням злочинності. Це генерал Антін Петрович Бобик, начальник столичної міліції, запропонував дати міліцейській школі ім'я античного монарха. Трапилося це після того, як він прочитав трагедію «Цар Едіп» давньогрецького драматурга Софокла.