Яйцепос. Книга 1

Зрозуміло, князь із графом та особи що їх супроводжували не стали соватися в кущі, звідки смерділо гноєм, а якби й сунулися, то погидували б доторкатися до забруднених лайном дверей. Прикриваючи ніздрі надушеними хусточками, поспішили від чагарнику віддалитися. Можливо, коров'ячі екскременти урятували королівство від викриття й окупації. Тому-то на честь рятівного гною й кмітливості пересічних патріотів нагороду для розвідників Жорик Четвертий і назвав Орденом Почесного Гною. 
  
(До речі, щодо Грицька Основ'яненка. 
В історичному центрі Харкова є вулиця Квітки-Основ'яненка, названа так, зрозуміло, на честь письменника-класика Григорія Федоровича Квітки, який підписував свої твори псевдонімом Грицько Основ'яненко (виниклим через те, що родовий маєток його був у тому районі на півдні Харкова, котрий називався Основою; були в нього і інші псевдоніми: Євстратій Мякушкін, Фалалей Повінухін тощо, але Основ'яненко – найвідоміший). На вулиці Квітки-Основ'яненка встановлений пам'ятник (кому б ви думали?) Квітці-Основ'яненкові. А найближчою вулицею є паралельна Університетська. Саме на Університетській і були надруковані перші публікації його творів. Адже журнали «Харьковский Демокрит», «Украинский вестник», альманахи «Молодик» і «Утренняя звезда», а також книжкові видання із цими публікаціями виготовлялися друкарнею університету. «Харьковский Демокрит», до речі, заснував та видавав поет-гуморист-сатирик Василь Маслович (автор, крім іншого, гумористично-лицарського віршованого епосу «Утаїда»). А університет був заснований і довгі роки перебував саме на цій вулиці, через що вона й одержала таку назву. (На цій же вулиці, але за декілька десятків кроків, мав місце і Харківський колегіум, де викладачами працювали зокрема видатний український композитор Артемій Ведель та видатний український літератор Григорій Сковорода. Але тоді вулиця ще не називалася Університетською, бо ще не було університету. А як називалася? Того вже ніхто не пам'ятає.) На майдан Свободи університет переселився дуже згодом. Автор Терентопських хронік, то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга, повідомляє тобі по секрету, що сам він, Автор, тринадцять років пропрацював друкарем саме в цій друкарні, але не в часи Основ'яненка і Масловича, звичайно, а набагато пізніше. 
В дитячі та молоді роки Основ'яненко деякий час мешкав при Курязькому монастирі, де його дядько Наркис Квітка був настоятелем. Цей монастир, до слова, фігурує як у легенді «Заснування Харкова», яку Грицько Основ'яненко написав прозою, так і в легенді з тією же назвою «Заснування Харкова», яку згаданий у попередньому абзаці Василь Маслович написав віршами на десятиліття раніше. Це дві цілковито різні легенди, з різними сюжетами й різними персонажами. Спільним у них є тільки наявність Харкова й Курязького монастиря. Курязький монастир перебував лише в декількох сотнях кроків від колючих кущів, які приховують так звані Державні Двері Терентопії, раніше просто дерев'яні, а тепер оббиті чорним дерматином. Але про це в тих легендах не сказано.
Ще одну легенду, у якій є присутніми Курязький монастир і Харків, записав і в 1914 році опублікував у вигляді історично-пригодницької повісті дехто А. Вітін. Вона була надрукована в Харкові, у друкарні Б. Бенгіс, що мала місце за адресою: вулиця Сумська, дім 38. Ця книжка називається «Швед (сімейний слобідський переказ). Історичний етюд початку XVIII століття. З життя старої Харківщини». У цій легенді, крім іншого, говориться про те, як поруч із Курязьким монастирем два головні герої – український козак Омелько Кислань і його приятель Юрко Безрідний (який насправді був шведським вояком на імення Іріх) – урятували життя російському цареві Петру Першому, невдовзі після Полтавської битви. Ця легенда передавалася з покоління в покоління в родині харків'ян, які нібито були нащадками цього Іріха. До слова, доля цього шведа, який через поранення в Полтавській битві відстав від шведського війська, виявився серед українських козаків, українізувався і залишився жити в Україні, збігається з долею шведського прадіда українського письменника-казкаря Василя Короліва-Старого. Тому не виключено, що цей казкар (за походженням не харків'янин, а полтавець) теж був нащадком саме цього легендарного Іріха. 
Курязький монастир має місце і в інших літературних творах (наприклад, у «Педагогічній поемі» Антона Макаренка), серед яких, можливо, є й ще якісь легенди.
– Ну от, – сварливо бурчить Права півкуля авторського мозку, – знову ти, Авторе, замість художньої вишуканості утнув позбавлені художності сухі краєзнавчі інформації.
– Ага, – підтверджує Автор. – І далеко не в останній раз.) 
☼ ☼ ☼
Але як же при такій засекреченості цієї держави могли цілком легально відвідувати її інтуристи з далекого зарубіжжя; от, наприклад, згадані вище японці? 
Так, безцінний читачу, у Терентопії існує туристичний бізнес. 
А ініціатором і засновником цього бізнесу в тій країні були не терентопці, а харків'янин. Кличуть його Зіновій Феліксович Недашковський. Невисокий угодований чоловік з хитрими вічками, кривими зубками й зрослими на переніссі бровами. Ця людина мала корисливу діловитість. Майже все, на що падав його погляд, викликало в ньому питання: а який від цього може бути прибуток. 
Бувають люди, які думають переважно про зиск, прибутки, гроші. Навіть дивно, що дещо вони роблять задурно. Наприклад, цілком безкоштовно чхають, сякаються, позіхають, випорожнюються, сплять, пукають і дихають. Безкорисливість таких дій корисливих людей пояснюється тим, що просто важко, навіть неможливо, знайти бажаючих оплатити й ці заходи.
До речі, про гроші й золото. Неправі ті, хто каже, що золотий злиток і грошові купюри – речі цілковито зайві на незаселеному острові. Адже насправді за допомогою золота можна придбати їжу навіть у безлюднім місці. При наявності достатньої фізичної сили й влучності. Для цього треба підкрастися ближче до їжі (але обережненько-обережненько, аби їжа тебе не помітила та не втекла) й метнути їй у голову цей важкий метал. А ще можна злитком замість кувалди забивати в ґрунт кілки при спорудженні хижі. А купюри хороші для розпалення багаття, бо є папером, тобто матеріалом пальним. Тож, як бачимо, коштовності можуть бути корисні навіть в умовах робінзонади.
Улітку 1987 року Зіновій Недашковський почув у приватній розмові думку, що краще лікуватися не фабричними пігулками, а народними відварами й настоянками цілющих трав. І подумав, що якщо мода на лікування зіллям охопить великі верстви населення, то його заготівля й продаж можуть принести істотний прибуток. Позичивши в знайомого довідник із лікарських рослин, виїхав за місто, щоб ознайомитися з флорою й прикинути перспективи. 
Втім, не так щоб дуже виїхав, усього на кілька метрів від умовної границі між Харковом і Харківською областю. Плазуючи рачки по траві під покровом дерев у декількох десятках кроків від автомобільної траси, Недашковський порівнював билини з ілюстраціями в книзі. 
Так уповз у чагарник й тикнувся порослим жорстким густим коротким чорним волоссям тім'ям у щось плоске й пружне. По ніздрях бачу, безцінний читачу: ти вже здогадався, що це були двері, оббиті чорним дерматином. Злегка здивувавшись недоречності присутності тут таких дверей, Зіновій Феліксович хотів був дати задній хід, щоб вибравшись із кущів продовжувати ботанічні вишукування, але його увагу звернув на себе шум дощу. Було сухо, сонячно, безхмарно, а тим часом кандидат у цілителі виразно чув плескіт крапель і грім. І сочилися ці звуки із дверей, які від поштовху тім'ям трохи відкрилися. 
  
Стоячи на колінах і щулячись від уколів рослинними шипами, Недашковський почухав нігтем тім'я й ударив долонею пружну площину чорного дерматину. Двері ще більш роззявилися. За ними бушувала гроза: щосили хльостала злива, супроводжувана пострілами блискавок. Глянувши знову на небо, ділова людина піднялася на ноги й обійшла кущі. За ними, звичайно, ніякої грози не було. Сичачи від катівської нелюдськості колючок, Недашковський розсунув зарості з протилежного боку. Зі цієї позиції двері виглядали зачиненими. Так, дерев'яні, щільно закриті двері. Зіновій Феліксович повернувся на первісну позицію й, відсторонивши рукою гілля, переконався, що при спостереженні звідси оббиті дерматином двері відкриті, і за ними шурують буйні опади.