Яйцепос. Книга 1

Затим дракон наводив у житлі порядок, хоча особливого безладдя й так не було. Ретельно протер усі речі сухою ганчірочкою, бо через прохолодну вогкість приміщення вони норовили покритися цвіллю й грибами. Зробив профілактичний огляд електросистеми, починаючи з мініелектростанції на підземному струмку, і закінчуючи різнобарвними лампочками, що висвітлювали сталактити й сталагміти й надавали тим печері феєричного вигляду, котрий захоплював туристів. 
  
Потім приступився до перестановки книг на полицях своєї бібліотеки. Вони стояли хаотично, упереміж, і давно вимагали сортування за темами: мистецтвознавство до мистецтвознавства, філософію до філософії, красне письменство до красного письменства...
У момент, коли Інокентій Карлович, постукуючи пазуром по оправі окулярів, роздумував, куди краще поставити твори Григорія Сковороди – до поезії, тому що його філософські праці поетичні, або ж до філософії, бо його вірші філософічні – у печері пролунав дзвінок. 
Телефонний зв'язок було проведено в Гірчичні печери на замовлення туристичного агентства «Рятівна Бджола», коли Інокентій Карлович зробився співробітником цього агентства, улаштувавшись працювати екскурсоводом по Гірчичних печерах. Для того щоб заздалегідь попереджати дракона про прибуття до нього чергової туристичної групи. Втім, часто-густо туристи звалювалися як сніг на голову, без попередження. То вони подорожують самі собою без усякого агентства, то співробітник агентства Олег Цеглина забув подзвонити, то дзвонив, коли дракон був відсутній... Тому екскурсовод звик, не чекаючи на дзвінок, бути завжди напоготові.
Відклавши Сковороду (не пательню, безумовно, а книжку), дракон підійшов до телефону на тумбочці, зняв слухавку й притулив до вуха. Вушних раковин, до речі, у драконів немає; драконяче вухо – це просто дірочка. Втім, слух у них непоганий. Через відсутність вушних раковин оправа драконячих окулярів трохи відрізняється від оправи окулярів людських: замість двох дужок, що чіпляються за вушні раковини – одна еластична дужка, котра охоплює потилицю, як у людських окулярах для пірнання у воду. Із часом ця еластична гумова дужка трохи розтяглася, і окуляри сповзають від очей до дзьоба, так що Інокентію Карловичу доводиться час від часу підсувати їх пазуром. 
– Алло, Інокентію Карловичу, привіт! Дзвоню аби попередити, що до тебе прямує найвідоміший лицар, так би мовити, велика цяця, тож будь напоготові. До побачення.
І той що дзвонив поклав слухавку, не чекаючи на відповідь. Хоч він не назвався, за голосом екскурсовод визначив, що то був касир «Рятівної Бджоли» Джульєт Грошенятко, котрий привозив щомісяця драконові зарплатню, і котрого Інокентій Карлович уважав своїм добрим знайомим.
Дракон не второпав, про кого мова. Лицар? Невже знов Аркадій? Але, по-перше, король Жорик Дев'ятий, спілкуючись позавчора з Інокентієм Карловичем у Королівському зоопарку, вибачився за Аркадія й пообіцяв, що той більш дракона не турбуватиме. Хіба ж міг лицар Напівкруглого Столу проігнорувати наказ Його Величності, і знову приступитися до того, що король заборонив? А по-друге, хіба Аркадій уважається найвідомішим лицарем? Навряд чи. А хто найвідоміший лицар у наш час? Інокентій Карлович змушений був визнати, що не знає відповіді на це питання; мабуть щодо лицарства він не досить компетентний. Аркадієві король заборонив нападати на дракона, але, може, на Інокентія Карловича хоче напасти інший лицар, якийсь найвідоміший, якому король цього не забороняв? На душі в інтелігентного дракона в окулярах стало бентежно.
Обертаючи пазуром телефонний диск, він набрав номер «Рятівної Бджоли», і, коли після двох гудків звукнуло напівклацання-напівшерех знімання слухавки, вимовив:
– Я хотів би уточнити щодо лицаря...
Слухавка голосом Олега Цеглини відповіла:
– Ви помилилися номером, дорогий товаришу. Тут не лицарська організація, а туристичне агентство.
Дракон зітхнув і поклав чорного розмовляючого пластмасового рогалика зі спіральним хвостом на його лежбище. 
Щоб відволіктися від очікування неприємності, Інокентій Карлович продовжив сортування бібліотеки. 
Твори Сковороди він поставив усе ж до філософії... 
(До речі, читачу, щодо Григорія Савича Сковороди, зауважує Автор: цей філософ неодноразово проходив повз так звані Державні Двері Терентопії. Бо, живучи у Харкові й викладаючи віршування та доброчесність у Харківському колегіумі, він полюбляв бувати у Курязькому монастирі, що знаходився у мальовничій місцевості західніше Харкова (дивися, читачу, спогади про Сковороду його улюбленого учня Михайла Ковалинського). А шлях з міста до тієї обителі пролягав усього в декілька десятках кроків від колючих кущів, що в них заховані двері у дивне королівство. До слова, в місті Харкові тепер встановлено аж чотири пам'ятники Григорію Савичу.)
Закінчивши цю справу, узявся за іншу: вийняв із шухляди стола папку з рукописом (точніше машинописом) свого роману «Ангел крейдового періоду» і став перечитувати деякі сторінки, перевіряючи, чи немає помилок, тавтологій або плутанини з розділовими знаками. 
Літературною творчістю, котру цей крилатий і хвостатий інтелігентний суб'єкт самокритично називав графоманією, він займався вже п'ятнадцять років, тобто ще з дитинства. За цей час ним було написано: двадцять вісім оповідань, тридцять п'ять новел, сорок один вірш, вісімнадцять байок, тринадцять есе, а також чотири повісті, чотири п'єси, три поеми, і, нарешті, один роман, за назвою «Ангел крейдового періоду».
Хоча написаного вже вистачило б на кілька томів, крилато-хвостатий письменник не поспішав публікувати свої твори, вважаючи, що ще не досяг високого літературного рівня. Тому дотепер тільки дві особистості ознайомилися з деякими писаннями дракона: друг Гавриїл Святославович та касир Грошенятко. Гавриїл Святославович уважав, що дракон пише не гірше за інших письменників, навіть відомих, і навіть краще деяких. Але його гірчичнопечерний товариш був вимогливий до себе, і продовжував удосконалювати письменницьку майстерність.
У ті часи, коли цей дракон ще не працював екскурсоводом, не одержував зарплатні й, відповідно, не мав грошей на покупку паперу й письмового приладдя, для писань ним використовувалося природне сміття: замість авторучки – пташине перо, замість чорнила – сік чорних ягід, замість паперу – сухе листя, кора, плоскі камені... Почавши працювати екскурсоводом і одержавши першу получку, дракон першим ділом купив друкарську машинку й стос паперу, щоб перенести свою літературу з листя, кори й каменів на цивілізованішу основу. 
Але передрукував не все на той час написане, а тільки найбільш зріле з його погляду. Як майже всі починаючі письменники, перші свої опуси він створював під враженням і впливом прочитаного в інших авторів. Тому ранні його праці були вторинними, не оригінальними. Наприклад, під впливом повісті шотландського (але англомовного) письменника сера Артура Ігнатіуса Конан Дойла «Собака Баскервілів» він написав детективне оповідання «Хом'ячок Джонсонвілів»; під враженням від роману французького (втім, з негритянськими коренями) письменника Александра Дюма «Три мушкетери» – пригодницько-історичне оповідання «Півтори гвардійці»; захоплений романом українсько-російських (тобто родом з України, але що писали російською) письменників Іллі Ільфа і Євгенія Петрова «Дванадцять стільців» – сатиричне оповідання «Чотири унітази»; вподобавши повість Ернеста Гемінґвея «Старий і море» – оповідання «Хлопчик і калюжа»; натхненний повістю братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу» – оповідання «П'ятниця закінчується у вівторок». І таке інше. Зате більш пізні його твори вже мали зачатки особистого стилю, оригінальних тем, були не дуже схожі на раніше читане, тому вдостоїлися передруку й поміщення в папки. 
  
До речі, майже всі зароблені гроші екскурсовод витрачав на культурні потреби, а не на «хліб насущний». Він заощаджував на їжі, продовжуючи, як і раніше – у дозарплатні часи, – харчуватися здебільшого тим, що безкоштовно давала природа (за винятком дешевих круп, котрі він купував у магазині, а також молока й м'яса єдинорогів, якими його пригощав дракон Щелепенко, що працював у колгоспі і одержував частину зарплатні не грошима, а цими продуктами), а гроші витрачав переважно на книги, на ноти, на квитки в театри, на концерти, виставки тощо.