Яйцепос. Книга 1

Цей пам'ятник створив не скульптор Вносіколупайченко, а Борис Левович Фаберштейн, який взагалі був не скульптором, а ювеліром. Саме він виготовив до того дорогоцінний шедевр за назвою «Бурштинова какашка, всіяна золотими мухами», а також інші коштовні й шикарні цяцьки. 
Хоча спочатку замовлення на пам'ятник дісталося все-таки Вносіколупайченку. 
Коли Ієронім Остапович Вносіколупайченко показав королю ескізи й маленьку модель майбутнього пам'ятника, глава держави проект схвалив і дав розпорядження будувати на майдані Рятівної Мухи солідний гранітний постамент – висотою 5 метрів, довжиною 4 метри, шириною – 3. (Майдан незабаром частково перейменують: замінять у назві Муху на Бджолу. А згодом, після будівництва залізниці й вокзалу, майдан стане називатися Привокзальним; що, втім, не приведе до зникнення імені Рятівної Бджоли з мапи столиці: так буде названий інший, новий майдан.) 
  
Скульптор же у своїй майстерні, схожій на скляний ангар, почав ліпити глиняний прообраз майбутнього бронзового виливка – муху величиною більше коня. Вносіколупайченко за допомогою збільшувальної лінзи та навіть мікроскопа ретельно вивчив анатомію комахи, і в скульптурі зберіг усі пропорції й деталі до останньої щетинки на лапках, до останньої жилки на крилах. 
Перш ніж віддавати глиняну модель металургам-бронзоварам, щоб ті за нею зробили форму й відлили остаточний виріб, творець запросив монарха оцінити виліплене. 
Коли він перед Жориком Сьомим зірвав зі скульптури покривало, король сполотнів, зробив інстинктивно три кроки назад, узявся за серце й почав осідати на підлогу. І не дивно, адже муха, збільшена до розмірів більше кінських, виглядає жахливим чудовиськом, від виду якого холоне кров у жилах, волосся витягається за стійкою «струнко», спиною тупцює череда мурашок, а серце миттєво емігрує в п'яти.
Коли герцог Єрофій Хитросплетена Звивина, котрий супроводжував главу держави та був не настільки вразливим і відбувся тільки легким тремтінням й гикавкою, побризкав в обличчя сидячого на підлозі короля холодною водою, люб'язно піднесеною скульптором, монарх отямився й вимовив:
– Уффф... Ні, ну це... Бррр... Так... Ну й ну... Треба ж... 
Коли ж Жорик Сьомий устав на ноги й отряхнув доспіх, він додав:
– Ні, таких мух нам не треба. Раптом цей пам'ятник побачить людина із хворим серцем – їй же відразу жаба цицьки дасть! Ні-ні, в жодному разі.
– Як не потрібна! – засмутився великий скульптор. – Це ж символ нашої дорогої столиці! Це ж героїчна комаха, що врятувала вашого предка, Ваша Величносте! Скільки сил витрачено! Як же без неї! І постамент на майдані вже готовий! Тепер усе це – кроту під хвіст?
– Так, постамент... – замислився король.
– Пам'ятник гик Рятівній гик Мусі гик потрібний гик, – заговорив герцог Єрофій, – але гик не такий гик величезний, а в натуральну гик величину.
– Муха в натуральну величину? – перепитав Вносіколупайченко. – Але її ж ніхто не побачить, тим більше – на п'ятиметровому постаменті!
– До постаменту гик треба прилаштувати драбину, щоб бажаючі гик могли залізти й роздивитись, а біля поставити пункт гик прокату збільшувальних стекол. Захотів подивитися пам'ятник – узяв лінзу, заліз по драбині гик на постамент, і розглядай на здоров'я, – придумав мудрий герцог.
– Прекрасна ідея! – схвалив монарх. – І пам'ятник буде, і нікому не страшно. А цей жах анулюй.
– Штучна муха в натуральну величину – це не скульптура, а ювелірний виріб. Я не ювелір, я цього не вмію, – знітився скульптор.
Виготовлення мініатюрного пам'ятничка було доручено ювелірові Фаберштейну. За три тижні ювелір підніс королю монумент, на оксамитовій подушечці в атласній коробочці. 
27 серпня 1895 року при великім скупченні народу Жорик Сьомий власноручно пригвинтив срібну муху посередині великого постаменту. Знизу в мухи стирчав відповідний гвинтик, а в граніті просвердлена дірка, в котру намертво була вколочена бронзова втулка з різьбою; от у ту втулку і був вгвинчений гвинтик мухи. А щоб муху не міг відгвинтити якийсь колекціонер малесеньких монументів, різьба гвинтика та втулки була змащена міцним клеєм, що щільно зафіксував штучну комаху на цьому величезному кам'яному, так би мовити, муходромі.
Аби люди, що видиратимуться на постамент заради споглядання мікропам'ятника, не падали через неуважність з такої височини, верх постаменту був обнесений по периметру поруччям. До постаменту була прикріплена залізна драбина на кшталт пожежних, а поруч поставлений кіоск – пункт прокату лінз. До обов'язку видавальника збільшувальних стекол входив і відгін від пам'ятника голубів та інших птахів за допомогою тичини з чучелом кота нагорі, адже, по-перше, птахи полюбляють дзьобати комах, а від постійного дзьобання навіть срібло руйнується, а по-друге, однієї краплі пташиного посліду достатньо, щоб повністю накрити такий пам'ятник.
☼ ☼ ☼
Пройшовши повз значний гранітний постамент із бронзовим відполірованим написом: «Рятівній Бджолі від жителів Жорикбурга», що на тому постаменті в той час бовванів замість штучної комахи якийсь натуральний чоловік, схиляючись із лінзою в руці, і повз кіоск із різного розміру й форми збільшувальними стеклами на будь-який смак, Папірусюк увійшов у будинок вокзалу й у касі придбав квитка на потяг до Великих Дрібок. Не купив, а одержав безкоштовно, пред'явивши касирові підписане й припечатане королем розпорядження надавати допомогу слідству, що той текст був у його блокноті, а також посвідчення слідчого. 
До відходу потяга до Великих Дрібок було більш сорока хвилин. Щоб згаяти час, лисий худий полковник повитріщався на фрески пензля відомого живописця Мікеланджело Бутербродова, що ними був розписаний зсередини вокзальний купол. Там були зображені сцени з життя засновника міста, Жорика Четвертого. На одній фресці був подвиг Рятівної Бджоли: зігнутий над кресленнями король, кузен Олександр Мирополкович, що заніс над ним сокиру, та бджола, яка вдаряє Олександра в око. Бджола для солідності була завбільшки з курчати, а її політ прокреслений пунктирною лінією. 
Потім детектив перекусив у вокзальному буфеті зимкукурою і варениками з м'ясом раків, та запив це свіжим капустяним соком. 
Потім він почитав тексти на «Дошці оголошень». Це був довгий фанерний щит, пригвинчений до залізних рурок, уритих нижньою частиною у ґрунт, що до тієї деревинної площини усі бажаючі приклеювали свої об'яви. Там Папірусюк вичитав, крім іншого, й таке:
«Куплю слину перевертня, молоко русалки й лупу велетня для магічних дослідів. Тел. 07-13-99, з 13.00 до 15.00».
«Здам напрокат лицарський доспіх. Тел. 55-55-65. Запитати лицаря Геннадія з 311 кімнати».
«Обміняю телескопічний спис, що був у використанні, на повний комплект усіх номерів журналу "Гарнюнізм!" Тел. 55-55-65. Запитати барона Панаса з 307 кімнати».
«Найму башту з усіма зручностями в лицарському замку. Пропозиції надсилайте до запитання на адресу: Жорикбург, пошт. від. № 8, пред'явникові носової хустки з вишитими ініціалами "Ї. Ь."».
«Обміняю серію сірникових етикеток зі зображеннями терентопських лицарських замків на серію поштових листівок із фотографіями ката Інкогнітечка з кремовими тортами. Конт. тел. 84-99-03. Для Максима Каламутного».
«Даю уроки гри на нервах. Безкоштовно. Шмокиконський замок. Покликати привиду Васька».
«Редакції журналу "Буряківництво та гній" потрібні перекладач і переносник. Перекладач із білоруської мови на терентопську і переносник з 1 поверху на 2-й меблів».
  
«Похоронне бюро "Бідний Йорик" пропонує новинку: "кришталеву" труну з плексигласу. Бездоганна прозорість гарантована. Вул. блазня Горохового 13. Тел. 66-69-99».
«Терміново куплю запчастини для авіамітли. До запитання, Жорикбург-7, феї Гризодубовій».