Яйцепос (трикнижжя)
Привітавши один одного, приятелі знову висловили задоволення майбутнім заходом, тобто концертом «Хвилюючі звуки». До початку концерту було дві години, і у друзів був час побесідувати про те про се і зіграти пару партій в шахи. Потім Інокентій Карлович зняв із вішалки кишеню із землею, і редактор зміг занурити себе в благодатний ґрунт...
– Редактор? – перепитує Ліва півкуля авторського мозку.
– Так, – відповідає Автор, – я забув сказати, що розмовляючий люмбрикус Гавриїл Святославович працював редактором сільськогосподарського журналу «Буряківництво та гній».
Начепивши на шорстку шию кишеню, наповнену землею, редактором і його краваткою, Інокентій Карлович вийшов із Гірчичної печери, зійшов на великий камінь, що випинався поблизу від житла, розправив крила й, відіпхнувши себе сильними ногами від мінералу, плавно встромився в атмосферу...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШЕ. Функціонування слідчого
Ранком рано поліція в метушні.
Грицько Основ'яненко, «Ярмарок».
– ... Думки в голові аж рояться, а які саме – не доберу. Одне ясно: там хтось когось уколошкав...
Льюїс Керролл, «Аліса в Задзеркаллі».
– Ми й самі вміємо важкі справи розбирати, – сказав він.
18 – 21 вересня 1995 року.
Як ти, безцінний читачу, звичайно ж, здогадався за заголовком й епіграфами, – цей розділ буде цілковито детективним. У ньому ми докладніше познайомимося з детективом Папірусюком і його колегами, довідаємося дещо про терентопських злодіїв і, нарешті, відкриємо таємницю загадкового вбивства.
Напевно, на перший погляд, а може навіть і на другий з половиною, співіснування звичайної сучасної міліції з романтичними як би середньовічно-казковими королями, лицарями, чарівниками та драконами виглядає дивним, забавним і навіть нісенітним. Але факт залишається фактом, а не фрахтом, фартом, фраком, фатом, фертом, франтом, фіакром, фартухом, фатумом, фруктом, або чимось ще: у Терентопськім королівстві була і є міліція, заснована наказом короля Сашка Першого (діда Жорика Дев'ятого) 1935 року за образом і подобою совєтської. Навіть однострій терентопських міліціонерів був схожий на одяг стражів порядку Харкова. Була там і автоінспекція, хоч автомобілів у королівстві незрівнянно менше, чим по інший бік чудесних дверей, оббитих чорним дерматином; були дільничні, слідчі тощо.
Терентопці, як Автор уже, здається, говорив, з одного боку сотні років свято зберігали традиції лицарства з його атрибутами – замками, доспіхами, турнірами, подвигами; що ті традиції заклав у цій державі король Мирополк Романтик, почерпнувши їх із середньовічних європейських книг. Але з іншого боку мешканці королівства переймали деякі нові моди, ідеї, смаки, устрої з реального сучасного так званого Великого Світу, і впроваджували в себе. От і вийшла така дивна суміш.
Серед нинішніх слідчих найбільш толковим уважався худий і лисий Варлаам Оникійович Папірусюк. Бо саме він розплутав ряд загадкових справ.
Як от, наприклад, справу про угон транспортного засобу (мітли) феї Зосі Трефової.
Або справу про зникнення декоративних п'явок з акваріума в склепі вампіра Дриґала.
Або справу про викрадення шкарпеток велетня Корифеєва.
Або справу про замах на вбивство розмовляючої блохи на імення Никандр Авесаломович.
Або справу про підпал водяного фонтана на майданіі XXVI З'їзду Двірників.
Або справу про розбещення неповнолітнього розмовляючого глиста Митрофана.
Або справу про пограбування в банку «Згущенка» (не в банці згущеного молока, а в банку за назвою «Згущенка», що той банк назвався так, оскільки в ньому накопичувалася, або, інакше висловлюючись, згущалася маса грошей), де грабіжники в масках, погрожуючи двоствольним дрюком, відібрали в касира Парашутова дві вудки й сто грамів хробаків для наживки (після роботи касир планував махнути на риболовлю).
Або справу про викрадення лицарського волосся.
На прикладі цієї волосатої справи Автор покаже читачеві прозорливість і кмітливість сищика Папірусюка.
☼ ☼ ☼
Першою жертвою викрадача волосся став лицар Напівкруглого Столу барон Сергій.
Прокинувшись ранком 17 червня 1993 року й підійшовши до дзеркала з бритвою в руці, він із жахом побачив на своїй голові замість буйної шевелюри жалюгідні кущики волосся серед виродливих пролисин. Звичайно, йому й на думку не спало, що волосся викрадено. Він вирішив, що заразився стригучим лишаєм. І рвонув у поліклініку. Та лікар-дерматолог, оглянувши голову, заспокоїв, мовляв, ви, пане лицарю, цілковито здорові, а волосся просто зістрижено, але дуже неохайно.
Тоді лицар звернувся до міліції: знайдіть, мовляв, цього маніяка-зістригача, що попсував зачіску, і покажіть йому, де самицям звірів виду capra hircus роги правлять.
Слідчий Парфен Цугундер, якому доручили цю справу, не виявив у спальні барона жодних сторонніх слідів, не знайшов і зстриженого волосся, і став у глухий кут.
У ще більший тупик його поставила аналогічна крадіжка в замку графа Леоніда Заканавного. Граф, знаючи про подію з бароном Сергієм і боячись, щоб і його хто-небудь уві сні не постриг, замикав на ніч двері й вікно спальні. Уяви собі його почуття, читачу, коли, уставши вранці 29 червня 1993 року в наглухо замкненій спальні, він виявив, що вистрижена ледве чи не чверть волосся голови!
Далі відбулася ще більш дивна річ. Лицар Леонід Насторожений, боячись тієї ж долі, не тільки замикав спальню, але й лягав спати, надягши на голову лицарський шолом, уважаючи, що якщо маніяк з ножицями й проникне в приміщення, то добратися до волосся, не знявши шолома, не зможе, а якщо почне знімати, він, Леонід Насторожений, звичайно ж, прокинеться й покаже маніякові, де стаються вищезгадані трансформації рогів capra hircus. Але сталося неможливе – у ніч з 5 на 6 липня він був обстрижений під час сну із шоломом на голові!
Потім трапилися викрадання волосся у графа Остапа Влучне Вухо, графа Леоніда Хихотунчика, барона Євгена, лицаря Вадима Металорізального...
Ретельні огляди місць злочинів не давали жодних результатів: волосся безвісти зникало в людей, що ночують у закритих приміщеннях!
Жорикбургом поповзли чутки про чарівного божевільного перукаря, який проходить крізь стіни, аби експериментувати на сплячих людях. Почалася паніка. Деякі жінки, боячись привернути до себе увагу стригучого лиходія, оббрилися наголо, що, з погляду чоловіків, було не дуже естетично.
(У зв'язку з вищесказаним, Авторові згадалося речення з роману «Двійник, або Мої вечори в Малоросії» Антонія Погорєльського: «Пліній розповідає навіть, що до одного із власних його невільників неодноразово лазив привид у вікно, для того щоб обстригти йому волосся...»)
Парфен Цугундер припустив, що це якась магічна історія, а тому розплутати її нереально. («Тут діють загадкові обставини», як сказав інший слідчий у романі Е.Т.А. Гофмана «Еліксири сатани»). Міліцейське начальство, бачачи безпорадність Цугундера, передало цю справу Варлаамові Папірусюку.
І талановитий Папірусюк розкрив загадку, викрив злодія.
Нічого магічного в цій справі не було. Злодієм виявився запеклий колекціонер Максим Каламутний.
Чого тільки не колекціонував на своєму віку цей тип: комах, ґудзики, сірники, поштові марки, пляшки, унітази, бюстгальтери, автомобільні шини, жуйки, бляшанки з-під кави...
Черговою пристрастю на той час стало колекціонування волосся лицарів Напівкруглого Столу. Надихнув його на це своїм прикладом приятель, теж колекціонер – такий собі Боян Семенов, котрий працював перукарем у престижному салоні «Що не сіємо, то пожнемо», клієнтами якого були зокрема й лицарі Напівкруглого Столу.