Яйцепос (трикнижжя)

– Я дякую за надану мені довіру, Ваша Величносте, але бій – це не мій стиль і не моя стихія. Мені це не цікаво й огидно, тому, на жаль, вимушений відмовитися. Отут недалечко живе дракон Щелепенко. Можливо, йому така робота підійде. А я – ні.
– Щелепенко? Чув. Він, здається, дуже заводний. Розійдеться – лицаря мені покалічить. У цім ділі потрібна не забіякуватість, а творчість. А ви, я знаю, особистість дуже творча – книги пишете, малюєте, музику складаєте. – (А він ґрунтовно розпитав про мене Джульєта Дездемоновича, подумав Інокентій Карлович). – Підійдіть до цього не як до бою, а як до театру. Тут можна проявити себе й у якості сценариста, і в якості актора, і в якості режисера, і в якості художника-декоратора, і в якості композитора тощо. Суцільна творчість. А партнером можете взяти хоч Річарда Левове Копито. Він людина більш-менш культурна, навіть в оперу ходить, ви ж знаєте.
  
Чайник свистом заявив про своє закипання. Дракон мовчки добув із тумбочки керамічний заварювальний чайничок і дві чашки, виставив на стіл. Білий посуд був прикрашений зображеннями синіх єдинорогів, що типово для посуду, виготовленого на Апчхиградськім заводі керамічних виробів. З тумбочки ж крилатий екскурсовод взяв ще й металеву кубічну банку з-під якихось стародавніх цукерок, у якій він тримав свій «ексклюзивний» чай, витяг із неї пазурами щіпку сушених трав, кинув у заварювальний чайничок і залив окропом із чайника металевого. Відразу пахнуло запашним ароматом.
– А із чого ваш чай? Запах-то, запах! – Гість із задоволенням всмоктував смачну пару ніздрями.
– Це суміш із дев'яти місцевих рослин, скомпонованих у певних пропорціях. Якщо хочете, можу вам надиктувати рецепт. До чаю можу запропонувати варення з папороті, зацукровані жолуді, і лікер з ягід глоду.
Король вибрав лікер, і крилатий очкарик наповнив одну із чашок густою бурштиновою рідиною із пляшки від шампанського. В асортименті драконячих десертних ласощів власного виготовлення були й інші солодощі: мармелад із пуголовків, зацукровані хрущі, варення з павуків... Але знаючи, що люди до таких делікатесів чомусь ставляться гидливо, дракон не став їх пропонувати. В іншу чашку хлюпнув заварку й долив окропом. Потім вимовив:
– Усе це, може, й заманливо, Ваша Величносте, але я настільки пацифіст, що навіть у мистецтві не люблю баталій. Я не читаю книг про бої, не дивлюся кінобойовиків, не можу терпіти насильства, навіть естетизованого. Імітації насильства можуть бути цікавими особистостям войовничим або схильним до садомазохізму. А я не такий. Я антивойовничий громадянин. Через те навіть просто грати в битву я не можу й не хочу.
– Ммм! Просто диво! – похвалив Жорик, відсьорбнувши чай з однієї чашки й потягнувши лікер з іншої. – Сполучення смаку цього чаю й цього лікеру – це щось фантастичне! Правду кажуть, що якщо особистість талановита, то вона талановита різнобічно. Упевнений, що якби Моцарта батьки не посадили за рояль, а сунули в руки олівці й фарби, то він став би непоганим художником, а якби прилучили до сковорідок і каструль – талановитим кухарем. Якщо розвинене почуття гармонії, то воно виявить себе в будь-якому виді діяльності. Як в оповіданні Артура Конан Дойла «Випадок із перекладачем» слушно зауважив Шерлок Голмс: «Артистичність, коли вона в крові, закономірно приймає найдивовижніші форми». Це я до того, що в приготуванні напоїв ви так само талановиті, як і в музикуванні, про що я знаю з чуток.
Інокентій Карлович подякував за таку оцінку його рідких добутків, і на пару хвилин смакування оних випала пауза. Потім монарх знову заговорив:
– Терпіти не можу бути нав'язливим, але, з вашого дозволу, висловлю ще один аргумент. Як ви вже, напевно, зрозуміли, я балакав зі співробітниками туристичного агентства «Рятівна Бджола». І, вибачайте, довідався, що зарплатня у вас не така вже й велика. За ту роботу, що я вам пропоную, ви одержували б у десять разів більше.
– Я не з тих, хто заради грошей готовий на все. Моє ставлення до грошових купюр не набуло форми жагучої любові із самопожертвою, – сухо відповів крилатий екскурсовод. – На мої скромні матеріальні запити мені вистачає, а розкоші я не люблю.
– Я знаю, що ви безсрібник і аскет. Але творче життя теж вимагає певних матеріальних витрат. Наприклад, ви складаєте музику. Вам би дуже придалася сучасна музична студія з комп'ютерами, інструментами, магнітофонами... Ви б могли допомагати й іншим молодим композиторам. Або література. Маючи більше грошей, ви могли б самі видавати свої книги, не утрудняючи себе пошуками спонсорів і меценатів. Та чи мало... Зрештою, маючи гроші, можна допомагати хворим і бідним, а це шляхетно й духовно. До чого тут розкіш? – просторікував гість у зеленій короні, постукуючи нігтем одну із чашок.
– Звичайно, гроші у сучасному світі – річ поки що корисна, – погодився дракон. – Але я співчуваю тим істотам, які заробляють їх, займаючись нелюбимою справою, і не хочу опинитися в їхньому числі.
Глава Напівкруглого Столу й держави допив чай. Акустика в Гірчичних печерах була такою, що шуми, котрі проникали зовні, багаторазово відбиваючись від стін нерукотворного тунелю, досягали житлової порожнини; так що перебуваючи в глибині пагорба, у десятках метрів від входу, можна було прекрасно чути не тільки лемент людини перед отвором (наприклад, лицаря Аркадія), але й менш різкі звуки: шум вітру, цвірінькання пташок, скрекіт коників... Зараз шум зовні сповіщав, що дощ хльостає щедро, салютуючи собі розгонистими гіллястими електричними іскрами. Активність стихії була схожа на нещадний розстріл землі, що його небо здійснювало за допомогою вогненних стріл і водяних куль. 
– Ще чаю? – запропонував хазяїн.
– Так, мабуть. Дуже смачно, – погодився гість. – До того ж, у печері у вас не тепло, і гарячий чай досить доречний... Що ж, виходить, моїй ідеї не здійснитися? Дуже шкода.
– Ну чому ж, – підбадьорював короля Інокентій Карлович, наповнюючи чашку заваркою й окропом, – я, слава Богові, не єдиний дракон у Терентопії, є й інші кандидати. Я готовий допомогти написанням сценарію й музики до такого шоу, художнім оформленням та іншими творчими моментами, але для безпосередньо бойових дій, тобто їхньої імітації, треба запросити когось іншого. Певен, серед наших драконів знайдеться охочий до такої роботи... А що стосується печерного мікроклімату: так, звичайно, тут прохолодно. Печера є печера. До того ж – з печерним струмком. Але мені такі умови підходять. Дракони ж споконвіку живуть у печерах.
– Але така вогкість зовсім не годиться для книг і музичних інструментів, – заперечив рудобородий монарх. – Я бачу, у вас непогана бібліотека й чудовий клавесин, але в такій вологій атмосфері вони рано або пізно приречені на гниття. Ось у тій печері, що побудована в моєму зоопарку, набагато сухіше, там би вони добре збереглися.
Це була правда. Інокентій Карлович і сам думав про шкідливий вплив вогкості на бібліотеку й інструмент, але у звіринець...
– Знову про зоопарк, – вимовив екскурсовод трохи прохолодним тоном. – Зрозумійте, Ваша Величносте: розмовляючі дракони – такі ж громадяни, як і люди. Ви ж самі указ писали про повну рівноправність. І раптом рівноправному громадянинові пропонують бути експонатом зоопарку. Це тільки покійний Грицько міг погодитися, тому що алкоголік за горілку готовий на все. Це ж принизливо. От якби вам запропонували стати експонатом звіринцю, як би вам це сподобалося?
– Це просто до речі бовкнув, – зніяковіло сказав коронований лицар. – Я розумію. Шкода, що споконвічних нерозмовляючих драконів у нас не залишилося. 
  
– Завдяки панам лицарям, – дав репліку Інокентій Карлович.
– Так, на жаль, – погодився монарх. – Якби я жив у ті часи, я б не допустив повного винищування нерозмовляючих драконів. Бо й небезпечні хижаки мають право на існування. У Великому Світі тепер навіть левів і тигрів охороняють від винищування відповідні міжнародні організації. Не допустив би, можете мені пові...
Його заглушило розпачливе волання: