Яйцепос (трикнижжя)
Однак і серед звичайних за мірками сучасного Великого Світу істот бувають незвичайні особини. Я маю на увазі створінь, здатних розмовляти по-людськи. Тобто до певної міри людиноподібних в аспекті розуму й мови.
Отчого серед звичайних тварин іноді народжуються такі, так би мовити, інтелектуальні мутанти – важко сказати. За однією з гіпотез такі мутації окремих особин є наслідками «вихлюпів» магічної енергії або магічного випромінювання з Окраїнних Земель. За іншою версією – це побічні дії дрібних магічних полів, що виникають у моменти чаклунства терентопських чарівників. Наприклад, схотілося чарівникові з'їсти яблуко, а під рукою тільки груша. Він перетворює грушу на яблуко. І в момент чаклунства навколо перетворюваного об'єкта виникає магічне поле. І якщо це поле, так би мовити, «зачепить» вагітну кішку, то серед кошенят може виявитися розмовляючий мутант. На вигляд начебто звичайний домашній кіт (felis silvestris catus), а по суті – кіт розумний мовець (felis sapiens speaker). У людях ці поля мутацій не викликають, оскільки люди й так людиноподібні. Отакі існують гіпотези, але точні причини, повторюю, невідомі.
Втім, є один вид тварин, де всі особини розмовляють. Це дракони.
– Про драконів у мене в хроніках буде окрема розмова, Ім'яне Побатьковичу, – говорить Автор. – Але треба читачеві пояснити, що твій приклад із перетворенням груші на яблуко є чисто теоретичним. Бо практично терентопські маги ніякі плоди на яблука не перетворюють. Адже яблук у країні багато і їх можна якщо не зірвати з яблунь, то купити на найближчому базарчику чи в овочевій крамничці. Тож жоден тамтешній чародій не стане витрачати на виготовлення цього фрукта цінну магічну енергію.
– Саме так, приклад чисто теоретичний, – погоджується Прізвищенко. – Мабуть, краще було б сказати про перетворення, наприклад, груші на банан, бо банани там не ростуть і для їхнього виготовлення методом перетворення місцевих плодів тамтешнім магам Олесю Опудалу і Левку Глечику дійсно доводилося застосовувати магію.
– Ти сказав досить для поверхневого знайомства із цією дивною країною, Ім`яне Побатьковичу. Закінчуй лекцію й підводь риску.
– Викликані магічними енергіями прояви чарівництва в поєднанні з такою рисою терентопського національного характеру, як прагнення до створення й збереження традицій на ґрунті романтичної літератури, у першу чергу лицарських романів, зробили Терентопське королівство країною досить незвичайною за мірками Великого Світу, майже казковою. Але в той же час завдяки дверям, що з'єднують настільки дивну країну з Великим Світом, у королівство проникають сучасні речі, моди, і ідеї з Великого Світу. Терентопці запросто навідуються у Великий Світ, переважно в найбільш наближений до Державних Дверей регіон – на Харківщину. Більше того, з вісімнадцятого сторіччя на Харківщині постійно перебувають добре законспіровані терентопські шпигуни.
– Дякую, Ім'яне Побатьковичу, за цю пізнавальну лекцію, – говорить Автор. – От, прошу, твій гонорар. Вертайся до своїх страв, і вибач, що відірвав від трапези.
– Дрібниці. Радий був допомогти. Дякую. Викликайте ще, якщо треба.
– Викличу, Ім'яне Побатьковичу, обов'язково викличу. І не один раз. Усього доброго.
Чемно ворухнувши обличчям, терентопознавець Ім'ян Побатькович Прізвищенко зник.
☼ ☼ ☼
Наостанку, тобто перед тим як закінчити цей розд... тьху, це щось, Автор пояснить читачеві, чому цей так званий епос, або так звані хроніки виявилися розділені саме на щосі.
Коли Автор зібрався писати текст, котрий ти, безцінний читачу, читав останні хвилини, і коли заніс для цього над білим аркушем перо (втім, перо сюди вставлене для романтики, а в дійсності Автор наносить літери на папір за допомогою друкарської машинки), Ліва півкуля авторського мозку (а мозок Автора, зауважу з гордістю, складається аж із двох півкуль; зрозуміло, йдеться про головний мозок, а не про спинний або кістковий), отож Ліва півкуля, повторює Автор, підказала Авторові внутрішнім голосом:
– Пиши так: Частина перша. Введення в, так би мовити, терентопознавство.
– Так-так, «Введення в, так би мовити, терентопознавство», – підтакнула півкуля Права. – Але тільки не «Частина перша», а «Перша глава».
– Краще частина, ніж глава, – насупила звивини Ліва.
– Вірніше – глава, бо частини бувають у чого завгодно, наприклад: частина суші, частина тіла, військова частина... А глави бувають у літературних творах: романах, повістях тощо.
– Дзуськи! Бувають глави держав, глави делегацій... Врешті, глави, тобто голови, бувають у людей та інших живих організмів.
– Саме в цьому смислі, – підтакнув Автор, – слово «глава» застосував терентопський поет Франческо Губанедурський у своєму чотиривірші «Телепень»:
Плекаю безтурботно яВисячу локшину на вухах,Лупцюючи, главо моя,Тобою байдики щодуху.– Тож твір краще ділити на частини, а не на глави, животи, сідниці, плечі і тому подібне, – додала Права.
– А може, «Перший розділ»? – нерішуче вставив Автор.
– По-перше, російською треба казати не «розділ», а «раздєл», а українською... еее... – «роздягнув», – неуважно відмахнулася звивиною Ліва півкуля. – А по-друге... Хто роздягнув? Кого роздягнув? Ні, ніяких роздягань. Частина перша, і баста! Я сказав!
– Бач, який начальник вишукався! – обурилася Права півкуля. – Розкомандувався тут! От як уперіщу тебе цією звивиною, будеш знати, як командувати! Глави – і крапка!
Ліва заволала:
– Звивини в тебе короткі! Я сам тобі...
Отже, як бачимо, читачу, мозкові півкулі Автора накинулися одна на одну з образами та погрозами, неначе бурсак Зачиняйло та козак Немийнога в присутності старого козарлюги Охріма Неприведигосподи у творі «Сонце козаче» з веселої збірки «Солоні зайці» дотепного письменника Майка Йогансена. Аби не дійшло до бійки, як у Зачиняйла з Немийногою після образ та погроз, аби півкулі не заходилися гамселити одна одну своїми бойовими звивинами, Авторові довелося втрутитися:
– Агов, ви, там, у черепі, цитьте! Роздвоєння особистості мені ще бракувало! Щоб припинити суперечку і щоб нікому з вас не було кривдно, вліплю сюди й не «розділ», і не «частину», і не «главу», а щось... щось... Та от саме просто «щось».
– Гм, – зачудувалася Ліва.
– Тю! – посміхнулася Права. – Приколюєшся?
– Приколюються англійські булавки. У цьому їхнє призначення, – говорив Автор. – Схильність до приколювань мають також значки, брошки й медалі. Тому їх з повною підставою можна називати приколистами. А от деякі ордени віддають перевагу не приколюванню, а пригвинчуванню. Вони, відповідно, пригвинтисти. А я не приколююся і не пригвинчуюся, а просто кажу й пишу те, що вважаю за потрібне, у міру своїх скромних розумових і творчих здібностей.
– Надзвичайно скромних, – ущипливо зазначила Ліва півкуля, підбадьорливо підморгнувши звивиною майбутнім критикам цього твору, мовляв, ми з вами розуміємо, що Автор не геній.
От так Терентопські хроніки виявилися розділені на щосі.
Що ж стосується півкуль, то вони, до речі, є в людини не тільки в черепі, але й на тілі, між спиною та ногами. Але в цій книзі згадуватимуться тільки мозкові півкулі Автора, а не ті інші його півкулі.
☼ ☼ ☼
Після всіх цих пояснень, Автор, він же твій, безцінний читачу, покірний слуга, приступає, нарешті, до хронік, або, якщо завгодно, до епосу, тобто до розгонистої оповідки про дивні події, що відбувалися, здебільшого, восени 1995 року, себто в епоху царювання нинішнього короля Жорика Дев'ятого; тобто не царювання, а королювання. Що про ці хроніки можна було б сказати словами Артура Конан Дойла з його книги «Пришестя фей»: