Печера ідей
<sup>Монтал замовкає і з задоволеним виразом зводить брови. Відтак мовить далі:</sup><sup>— Відповідь Філотекстові підказав його власний вірш, а саме — строфа, у якій мовиться про «перекладача в зачині у безумця»: найвідповідніший спосіб досягти четвертого ступеня — це додати кількох начебто перекладачів… Один із них «перекладав» би твір, коментуючи його у примітках, а решта в тій чи тій формі взаємодіяли б із ним… Ось таким вивертом нашому письменникові вдалося ввести у текст четвертий ступінь. Однак лишався ще п’ятий, найважчий — сама Ідея!..</sup><sup>Монтал знову спиняється, коротко сміється й каже:</sup><sup>— Сама Ідея — це той ключ, який ми з тобою марно шукали від самого початку. Філотекст <i>не вірить</i> у її існування, і тому ми її не знайшли… Але, урешті-решт, вона таки є тут — у нашому пошуку, у нашому бажанні знайти її… — він усміхається ширше й закінчує: — Отже, Філотекст виграв заклад.</sup><sup>Коли Монтал замовкає, я недовірливо бурмочу:</sup><sup>— Ти геть божевільний…</sup><sup>Безвиразне Монталове обличчя дедалі блідшає.</sup><sup>— Справді, я божевільний, — визнає він. — Але тепер я знаю, навіщо грав із тобою, а потім викрав і ув’язнив тут. Власне кажучи, я зрозумів це тоді, коли ти сказав мені, що вірш, на якому ґрунтується цей твір, написав твій батько… Бо ж я також упевнений у тому, що його <i>написав мій батько</i>… який теж, як і твій, був письменник.</sup><sup>Я не знаю, що й казати. Чимраз смутніший, Монтал провадить далі:</sup><sup>— Ми — одні з образів цієї книжки, хіба ти не бачиш? Я — <i>безумець</i>, що тримає тебе «в зачині», як сказано у вірші, а ти — <i>перекладач</i>. А нашого батька, чоловіка, що дав життя тобі, мені й усім героям «Печери ідей», звати Філотекст Херсонеський.</sup><sup>Мене проймає дрож. Я обводжу поглядом темну камеру, стіл зі згортками папірусу, каганець, бліде Монталове обличчя й белькочу:</sup><sup>— Це неправда… Я… у мене <i>є власне життя</i>… У мене є друзі!.. Я знаю дівчину на ім’я Єлена… Я не персонаж твору… Я живий!..</sup><sup>Зненацька Монталове обличчя кривиться у гримасі безглуздої люті.</sup><sup>— Йолопе! Ти досі не зрозумів?.. Єлена… Елій… ти… я… <i>Ми всі — ЧЕТВЕРТИЙ СТУПІНЬ!!!</i></sup><sup>Ошелешений і розлючений, я кидаюся на Монтала. Я хочу вдарити його й утекти, але натомість зриваю з нього обличчя. Його обличчя — це ще одна маска. Але під нею немає нічого — сама лише темрява. Його порожній одяг падає додолу. Стіл, за яким я працював, щезає. Щезають і лежак зі стільцем. Відтак розчиняються стіни камери. Я поринаю в пітьму.</sup><sup>— Чому?.. Чому?.. Чому?.. — запитую я.</sup><sup>Місця, призначеного на мої слова, стає дедалі менше. Я опиняюся поза текстом, як і мої примітки.</sup><sup>Автор вирішує закінчити мене тут.</sup>¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Епілог
Я з трепетом відриваю перо від папірусу, написавши останні слова мого твору. Не уявляю, що скаже про нього Платон, який так само нетерпляче, як і я, чекав, коли я нарешті закінчу. Може, читаючи якісь сторінки, він розтягне своє ясне обличчя в легкому усміху. Читаючи інші, — я напевне це знаю — насупить чоло. Можливо, він скаже мені (я немовби чую його стриманий голос): «Дивний витвір, Філотексте; насамперед цей спарований розвиток подій: з одного боку, розслідування Геракла та Діагора, а з іншого — цей цікавий персонаж, Перекладач (ти навіть не даєш йому імені), який живе в уявному майбутньому, занотовує у примітках свої думки, спілкується з іншими персонажами і якого врешті ув’язнює божевільний Монтал… Сумна його доля, бо ж не знає, що він — така сама вигадана постать, як і герої твору, який він перекладає!» — «Але ж багато слів, які ти вклав у вуста твого навчителя Сократа, — теж вигадані, — відкажу я Платонові. І додам: — То чия доля гірша? Мого перекладача, який ніколи не існував, окрім як у творі, чи твого Сократа, який існував насправді, але перетворився в таку саму літературну постать, як мій герой? Гадаю, краще засудити вигадану істоту на реальність, ніж реальну — на вигадку».
Знаючи Платона добре, маю підозру, що хмуритиме чоло він частіше, ніж усміхатиметься.
Одначе я не хвилююся за нього: Платон — це не та людина, яку легко чимось вразити. У захваті він споглядає цей невловний світ, сповнений миру й краси, гармонії і писаних слів, — країну Ідей, яку він пропонує своїм учням. В Академії вони живуть не в реальному світі, а лише в тому, який існує у Платоновій голові. Учителі й учні — це «перекладачі», замкнені кожен у своїй «печері», віддані пошуку самої Ідеї. Я хотів трохи пожартувати над ними (даруйте, коли що не так — я не мав на меті лихого), розворушити їх і, здійнявши голос (поета, не філософа), вигукнути: «Покиньте шукати приховані ідеї, головні ключі та остаточні сенси! Покиньте читати й живіть! Вийдіть з тексту! Що ви бачите? Тільки пітьму? Не шукайте більше!» Сумніваюся, що вони дослухаються. Сумлінні та крихітні, як літери алфавіту, вони й далі через слово і бесіду затято шукатимуть Істину! Одному Зевсу відомо, скільки текстів, скільки вигаданих теорій, написаних пером і чорнилом, керуватимуть людськими життями в майбутньому і нерозумно мінятимуть хід подій!.. Я ж удамся до слів Ксенофонта, якими він завершив свою нещодавню історичну працю: «На цьому мою роботу закінчено. Що ж до майбутніх подій, нехай ними переймається хтось інший».
КІНЕЦЬ «ПЕЧЕРИ ІДЕЙ»,
ТВОРУ, ЩО ЙОГО НАПИСАВ ФІЛОТЕКСТ ХЕРСОНЕСЬКИЙ
У РОЦІ АРХОНТА АРХІНІДА,
СИВІЛИ ДЕМЕТРІАТИ Й ЕФОРА АРХЕЛАЯ.
Цей твір — це одночасно і захоплива детективна історія, і розлогі роздуми про дивні стосунки між перекладачами й текстами, читачами й художньою літературою, а насамперед, мабуть, між Платановими ідеями й потягом неприборканої пристрасті.
Постмодерністські письменники, як-от Хорхе Луїс Борхес та Умберто Еко, із задоволенням використовували детективну форму для власних цілей… Хосе Карлос Сомоса у «Печері ідей» іде за їхнім прикладом… Неймовірний.
У напрочуд оригінальному літературному підході до детективного жанру… Сомоса переплітає текст давньогрецького рукопису з описом дедалі тривожніших подій, що відбуваються з його сучасним перекладачем.
Примітки до електронної версії
Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником
