Яйцепос. Книга 3

– Цікаво, як же цей древній чарівний меч потрапив до мого предка, герцога Павла Гриньмасяльського, – зауважив Річард Левове Копито, моргаючи білими віями.
– Він отримав його в спадок від предків, я читав, – сказав Лицар Пивної Кружки, – а от як Халазюк опинився в тих предків, не знаю.
– Мені й самому цікаво це довідатися, – сказав товстий чарівник. – Я спробую швиденько, так би мовити, пунктиром, не вдаючись у подробиці, переглянути подальшу біографію цього предмета. 
  
Чарівник Цвях знову поклав пальці на зброю, знову напружився, закотив очі, впав у транс, і став бурмотати: «Ага, пішло... уловив... так... далі... ясно... ще... ага... ага... ага...». Хвилин за десять утомлено відклав Халазюка і повідав коротенько подальшу історію меча:
Чарівник Лядо разом з іншими чарівниками й рештою переселенців із Київської Русі прийшли з Великого Світу в цей тоді ще ненаселений світ, що став потім країною Терентопією. Першим тутешнім правителем був князь Терентій. Лядо вважав його гідним владарем, тому подарував йому меча Халазюка. Зостарившись, Терентій передав чарівний меч старшому синові на ім'я Святомир Ясний Місяць, і потім терентопські правителі, нащадки князя Терентія протягом сторіч передавали цей раритет із покоління в покоління, від батька до старшого нащадка. Так Святомир Ясний Місяць передав Халазюка Любославу Швидкому; той – Феофану Ведмежому Хвосту; той – Олександеру Лисому; той – Крутовладу М'якому; той – Ловиславу Красномовному; той – Євстахію Багатому; той – Тихомиру Читцю; той – Борису Рубаці; той – Любославу Другому Неспішному; той – Володимирку Спостерігачу; той – Любославу Третьому Переписувачу; той – Іванові Кидачу; той – Володарю Мрійнику; той – Ігорю Непомітному; той – Ізяславу Круглому; той – Яромиру Копачу; і той, нарешті, – Добромислу Мисливцю. 
Добромисл, як видно із прізвиська, був запеклим мисливцем, і заради полювання багато чим міг пожертвувати. Побачивши одного разу у свого кращого друга, боярина Філофея Ріпи, якусь гарну вогнепальну зброю, Добромисл зажадав її отримати, щоб стріляти з неї в дичину. Але Філофей відмовлявся її продавати. І тоді Добромисл, який, мабуть, не відрізнявся великою мудрістю, зопалу обміняв меча Халазюка, що дістався від предків, на гарненьку вогнепальну цяцьку. Так Халазюк перейшов від одного роду до іншого. 
Коли Добромисл помер, а Мирополк, що став князем, покинув на час своє князівство та й пустився подорожувати Великим Світом, обов'язок глави держави тимчасово, до повернення законного князя, мав виконувати Філофей Ріпа, як друг Добромисла, а також наставник Мирополка. Не дочекавшись вороття останнього, Філофей сконав, і владу в країні захопив його син Яким Ріпа, що оголосив себе князем. Він не захотів віддати владу Мирополкові, коли той повернувся, і відбулася Перша громадянська війна, у результаті якої влада таки дісталася Мирополку, а Яким опинився в руках ката. А все майно Якима, у тому числі також меч Халазюк, перейшло до його рідної сестри Василиси (у Філофея Ріпи було двоє дітей – син і дочка).
Коли Мирополк, начитавшись лицарських романів, привезених ним у Терентопію із Західної Європи, перетворив своє князівство на лицарське королівство за книжковими зразками, Василиса Ріпа вийшла заміж за одного з перших лицарів Напівкруглого Столу – за Лойко Цигана. Від цієї пари й пішов лицарський рід Лойковицьких. І в цьому роді меч Халазюк передавався від батька до сина. Від Лойко з Василисою він перейшов до їхнього старшого сина – барона Романа Харкача; той передав меч старшому нащадкові – баронові Валерію Веснянкуватому; той – графові Юрію Важкому; той – графові Олегу Хропуну; а той – теж старшому синові, яким і був герцог Павло Гриньмасяльський.
Замок цього герцога пограбували лісові розбійники, забравши разом з іншими скарбами також меча Халазюка. Після чого один із цієї зграї – розбійник Вирвичереп – закопав ці цінності в Оксамитовім лісі під трьома зрослими дубами, де ви, Мгоцьку й Річарде, цей меч і відкопали, за вказівкою привиду Вирвичерепа. Так закінчив виклад добутої з меча інформації маг-ясновидець Гліб Любомирович Цвях. 
– Великі відкриття сиплються як із рогу достатку! – викликнув Мгоцько. – Дотепер терентопці знали свою історію тільки із часів Мирополка Романтика, а що було до того – залишалося загадкою...
– Так, древні літописи не збереглися, – кивнув Гліб Цвях. – Я думаю, це Яким Ріпа і його соратники знищили всі літописи, аби нащадки не знали, що він став князем незаконно. Мабуть, він планував скласти та підсунути нащадкам фальшиві літописи, з яких випливало б, що він потомствений і тому цілковито законний князь. 
– Але завдяки цьому мечу, насиченому важливими історичними інформаціями, і вашому хисту ясновидіння, здатному ці інформації витягти, стародавня історія нашої держави буде відновлена! – продовжував Лицар Пивної Кружки. – Ти не заперечуєш, Річарде, якщо ми віддамо цей меч Глібові Любомировичу? Нехай він без відриву від пошуків русалчиного молока, най його равлик копне, витягає з Халазюка безцінні історичні інформації.
– Не заперечую, – буркнув Левове Копито, але трохи кислувато, бо не хотілося йому розставатися із чарівним мечем.
– Дякую, хлопці, – сказав чарівник, знову беручи зброю в руки; однак відразу на його обличчі з`явилася занепокоєність, і він завмер, начебто до чогось прислухаючись; потім заперечливо похитав головою й простягнув меча Річардові, говорячи: – Ні, мій внутрішній голос підказує, що меч Халазюк повинен залишатися у вас до закінчення Великої Яєчної Експедиції, що він вам може дуже придатися, навіть, можливо, урятує вам життя. А я займуся ним уже після вашого й мого повернення в Жорикбург.
– Ну раз ви так вирішили... – вимовив Річард, і із задоволенням узяв улюблений предмет.
Звичайно, двом нашим лицарям цікаво було спілкуватися із чарівником Цвяхом, однак треба було відправлятися в подальшу дорогу до містечка Шмарклова, де на Мгоцька, як він уважав, чекала кохана. 
Попрощавшись і побажавши один одному доброї дороги, лицарі й маг роз'їхалися: Лицар Пивної Кружки з Річардом Левове Копито, переїхавши верхи на Тутанхамоні й Ігорі Святославичі дерев'яний міст на інший берег Рідини, поскакали на захід, а Гліб Любомирович Цвях покотив на велосипеді вздовж берега на північ.
(– До речі, – заговорила раптом Ліва півкуля авторського мозку, – а слабко тобі, громадянине Авторе, перелічити імена всіх кудесників, кудесниць, русалок, лісовиків та інших суб'єктів, що сиділи навколо багаття на Лисій горі в тім епізоді, що його витяг із меча ясновидець Цвях? Слабко? Га?
– І зовсім не слабко, – огризається Автор. – Прошу: от тобі повний список їхніх імен за абеткою:
Авсень, Апидома, Асилк, Аспеленія, Бабілоса, Баган, Балдурь, Берегиня, Бигодища, Бистриця, Білбуг, Білдий, Білен, Білояр, Болибошка, Буглаз, Бугунка, Бужана, Вазила, Ваструха, Ваян, Велос, Венич, Вишень, Вів, Віла, Віт, Водана, Воїпель, Волот, Волюта, Вяшка, Гайовка, Главарадзе, Годебуг, Годун, Гонидло, Гопляна, Горинка, Дажбуг, Дано, Дармопих, Датан, Дзевана, Диблик, Дід, Доброгост, Добропан, Додола, Дугна, Дунило, Єзерник, Єрайчин, Жердяй, Жива, Жилотуч, Житнич, Жицень, Жмур, Западлинка, Здар, Зелонь, Земенник, Зимерцла, Зюзя, Ігоша, Іпабуг, Іра, Каледа, Каревит, Карна, Кирнис, Кирт, Колток, Копша, Корочун, Корс, Корша, Кострима, Кощій, Криниця, Кришень, Кумоха, Купело, Лазаврик, Ласдона, Лелек, Лелюй, Летениця, Лигич, Лисунка, Лядо, Ляль, Магура, Макеш, Маркуша, Марлівка, Марна, Милка, Милостенка, Млада, Морана, Мудрена, Натигай, Нонадей, Ноцена, Нявка, Озвена, Палій, Пертун, Певалиця, Пинай, Пливник, Плуга, Плюскона, Покрив, Пополуня, Поренуч, Потримп, Приснена, Прія, Прове, Пустерик, Рабао, Радегост, Раєк, Рацивія, Родомисл, Свасил, Світежана, Світовит, Семергла, Силинець, Синич, Сирич, Сієбуг, Сіровіт, Спориш, Среча, Стриба, Стрибуг, Телявель, Тетя, Толистовий, Троїл, Троян, Удрзець, Услад, Хвора, Хора, Хохлик, Циза, Цобуг, Чириш, Числбуг, Чурпан, Шумрак, Емоло, Яга, Яриця, Яровіт, Ясомир, Ятад.