Яйцепос. Книга 3

– Можу вказати джерело, звідки я її почерпнув, – відповідає Автор. – Український журнал «Всесвіт», одинадцятий номер за тисяча дев'ятсот тридцять четвертий рік. Нарис «Пригода на Босфорі». «Всесвіт» тоді був не щомісячником, а виходив двічі на місяць, тому одинадцятий номер був не листопадовим, а червневим. Саме в цьому номері, до речі, на першій сторінці повідомляється, що відтепер столицею України буде не Харків, а Київ. У цьому ж номері є й текст про інше судно – жартівливий віршик «Віддай кінці». Але те інше судно в ті часи курсувало не морями і океанами, а вузькими та мілкими харківськими річками – Лопанню та Харковом, будучи маленьким річковим трамвайчиком. Крім текстів про ці два судна, велике океанське і маленьке річкове, надруковані і їхні фотографії. До речі, гумористичний віршик про той харківський річковий трамвайчик є не єдиним літературним твором про нього. Наприклад, письменник Леонід Чернов (Малошийченко), один з найдотепніших українських авторів, написав тисяча дев'ятсот тридцять другого року про те маленьке судно твір теж гумористичний, але прозовий, за назвою «Навігація». Та не треба плутати харківський річковий трамвайчик з невідомою Авторові назвою, оспіваний у гуморесці тисяча дев'ятсот тридцять другого року та вірші тисяча дев'ятсот тридцять четвертого року, з харківським річковим трамвайчиком «Ластівка», що курсував Лопанню і Харковом у тисяча дев'ятсот дев'яносто шостому – дві тисячі п'ятому роках. Той був побудований тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятого року і до переселення в місто Харків звався «Павликом Морозовим». До речі, якщо маленькі судна, котрі переміщують пасажирів міськими річками, називають річковими трамвайчиками, то, гадаю, для балансу можна було б і справжні трамваї називати рейковими корабликами. 
  
– Певен, – говорить Ліва півкуля, – що як приклад кораблетрощі ти, громадянине Авторе, згадав саме історію «Харкова» винятково через назву цього судна. 
– Цілком вірно, – не сперечається Автор. – Якби мій Терентопський, м'яко кажучи, епос був не поблизухарківським, а, наприклад, поблизусенфіліберським, тобто був пов'язаний не з українським містом Харковом, а із французьким містечком Сен-Філібер, то я, як приклад, згадав би загибель французького пароплава «Сен-Філібер» у Біскайській затоці п'ятнадцятого липня тисяча дев'ятсот тридцять першого року. Щоправда, у Франції не одне містечко з назвою Сен-Філібер, а цілих два – у регіоні Бурґундія, і в регіоні Бретань. На честь якого з них був названий пароплав, я не знаю. 
Що ж до судна, яке тимчасово розпалося надвоє, то воно було не першим і не єдиним пароплавом, котрий носив назву «Харків». Історію кораблетрощі цього «Харкова» переказали зокрема Микола Болгаров у книзі «Пароплав» і Костянтин Паустовський у книзі «Чорне море». Але обидва ці літератори дещо її перебрехали. Паустовський навіть перейменував «Харків» на «Дніпро». 
☼ ☼ ☼
Нову гру із залученням сухопутного псевдокорабля бухгалтери, що таким чином, так би мовити, зпіратилися, запланували провести в Яєчнеяснинській області. Причому, аби внести в історію королівства ще одну неординарну сторінку, задумали, як і у випадку із Дримпельзябськом, зімітувати якусь погрозу для місцевих жителів, щоб спровокувати їх на діяння, якими вони потім пишатимуться. Цього разу вирішили змусити аборигенів захищатися не фізично, а інтелектуально. Для цього бухгалтери-авантюристи й придумали ту саму головоломку, котру потім успішно розгадали лицарі Напівкруглого Столу граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик.
– Псевдопірати погрожували, що жителі нарікатимуть на себе, якщо не розгадають головоломки, – уточнює Ліва мозкова півкуля Автора. – А що б зробили бухгалтери, якби головоломка не була розгадана, якби в цей час там не виявилося завдяки щасливому випадку графа Омеляна й графа Леоніда Хихотунчика?
– Ну, напевно, вони підкинули б яєчнеяснинцям додаткову підказку, що й вивела б тих до правильного слова, – припускає Автор. – Бухгалтери ж, будучи патріотами, хотіли, щоб у співгромадян з'явився новий привід для гордості.
І от, 27 вересня 1995 року на двох орендованих автобусах бухгалтери-авантюристи в'їхали в Яєчнеяснинську область і зупинилися в півтора кілометрах від селища Липких Липок.
Убрані піратами бухгалтери на чолі з капітаном Кривавим Сьомою винесли з автобусів скачані в рулони надувні деталі фрегата «Летючий Єврей», розкотили їх біля самотньої берези й приєднали шлангами до електронасосів з акумуляторами.
– Ну, хлопці, надуваємо! – скомандував Кривавий Сьома, поправляючи чорну пов'язку на правому оці; зрозуміло, чисто декоративну: з оком у нього було все гаразд.
– Якір вам у горлянку! – викрикнув із його плеча розмовляючий... ні, не папуга, а магнітофон.
Капітан Кривавий Сьома хотів носити на плечі такого що вміє розмовляти по-людськи папугу; як носив пірат Джон Сілвер в «Острові Скарбів» Стівенсона; або Робінзон Крузо в книзі Даніеля Дефо. Але Зільбердуля не зміг такого птаха вчасно придбати й замінив таким що вміє розмовляти магнітофоном, маленьким, але голосним. Звичайно, усе, що викрикував цей магнітофон, заздалегідь було записано на плівку. Ці «піратські» тексти накричав у мікрофон на прохання Семена Ароновича один його знайомий, котрий був шкільним однокласником, а нині заслужений сміттяр-орденоносець (орден одержав за успіхи в боротьбі зі сміттям), який прекрасно імітує птаха, що прекрасно імітує людину. Але навіть цьому знайомому Зільбердуля не зізнався в існуванні таємної бухгалтерської організації, а збрехав, що запис йому потрібен просто на згадку про старого приятеля та їхні дитячі ігри.
У той час як одні «пірати» вмикали насоси, інші запалювали навколо димові шашки, щоб димова завіса сховала від можливих далеких спостерігачів процес виникнення фрегата, і щоб фрегат, з погляду спостерігачів, з'явився з «серпанку» у готовому вигляді.
Під час цього в прямому смислі слова надувательства Кривавий Сьома намалював на стовбурі берези дві літери: «ЛЄ», відповідно до придуманої для тамтешніх мешканців головоломки. Магнітофончик оцінив каліграфію хазяїна вигуком: «Грот-щоглу тобі в ніздрю!»
Потім, коли надуті фрагменти було пристебнуто одне до одного й фрегат «Летючий Єврей» проявився з розсіяного диму у всій красі, пірати Тарас Акулячий Потрох (Т.Т. Золотюк), Довготелесий Квентін (К.Г. Полікарпов), Копчений Алєсь (А.Я. Пєснярович), Іраклій Китодав (І.Г. Хачапурішвіли) і Яшко Вирвипуп (Я.А. Табірський) взялися вартувати, оглядаючи околиці в підзорні труби, в очікуванні, коли до вітрильника потягнуться аборигени з Липких Липок; а інші заходилися фехтувати на шаблях і шпагах, змагатися в рукопашному бою й інших піратських забавах. Капітан же, Кривавий Сьома, у цей час перегортав сторінки книги «Загальна історія піратів», яку в 1724 році написав якийсь капітан Чарльз Джонсон, і яка в 1993 році була перекладена так званою терентопською мовою й видана у Великих Дрібках. Втім, багато хто з літературознавців певен, що таємничий капітан Джонсон – це не хто інший, як письменник Даніель Дефо; «Чарльз Джонсон» – це, мовляв, просто один із його численних літературних псевдонімів. Та й «Дефо» – теж псевдонім, бо справжнє його прізвище Фо. Взагалі тема піратства була для письменника Дефо однією з найулюбленіших, судячи з того, що написав про піратів декілька романів. Але «Загальна історія піратів» – це не справжня назва згаданої книги, а спрощений варіант, який для зручності видавці поміщають на обкладинці. А справжній, повний її заголовок отакий: «Загальна історія грабежів і вбивств, учинених найвідомішими піратами, а також їхніх звичаїв, політики і правління з часу їхньої першої появи на острові Провіденс в 1717 році, де вони заснували своє поселення, до нинішнього року 1724; з додатком дивовижних діянь і пригод жінок-піраток Енн Бонні і Мері Рід; що поперед них наданий звіт про пригоди знаменитого капітана Евері і його товаришів, з описом того, яку смерть він прийняв в Англії».