Яйцепос. Книга 3

Радіокоментатори лицарських турнірів знали цю особливість зброї графа Леоніда Хихотунчика й із задоволенням акцентували на ній свої репортажі. Ну, наприклад: «... І от, розмахуючи над головою Екскатериною Остапівною Навідмашенко, лицар Напівкруглого Столу граф Леонід Хихотунчик іде на зближення з незалежним лицарем Геннадієм Хохановим. Екскатерина Остапівна Навідмашенко зі свистом опускається на голову цього суперника й відпружинює, ударившись об метал шолома. Лицар Геннадій Хоханов, трохи приголомшений цим ударом, намагається вразити графа Леоніда Хихотунчика своїм турнірним мечем, але граф спритно фехтує Екскатериною Остапівною Навідмашенко, відбиває меч Геннадія Хоханова й робить випад, але суперник устигає прикритися щитом, і Екскатерина Остапівна Навідмашенко вдаряється в цю бойову площину своїм гумовим вістрям...»
  
– А мене здивував той факт, – підключається до діалогу Автора з Лівою півкулею півкуля Права, перетворюючи діалог на триалог, – що в Терентопськім королівстві існує піонерська організація!
– Так що ж тут дивного, нічого тут дивного, – говорить Автор. – Раз у королівстві є діти, то повинні бути й дитячі організації, що виховують у підростаючому поколінні кращі якості й допомогають дітлахам проявляти й розвивати свої таланти!
– Так, це так, але – юні ленінці в чарівному лицарському королівстві!..
– Секундочку! Я не казав, що терентопські піонери називаються юними ленінцями! Не треба відсебеньок! Терентопські піонери звуться юними мирополківцями, зрозуміло, на честь короля Мирополка – основоположника терентопського лицарства. Так, терентопська піонерія створена тисяча дев'ятсот сорок сьомого року за образом й подобою піонерії совєтської, але на іншому, так би мовити, ідеологічному фундаменті. Так, як і совєтські піонери, терентопські носять галстуки, світло-коричневі, як терентопський державний прапор, і значки, на яких зображений профіль голови Мирополка на тлі мушлі Крилатого Равлика; і віддають один одному правою рукою такий же салют, зі словами: «До боротьби за справу Мирополка Романтика будь готовий!» – «Завжди готовий!»; а справа Мирополка Романтика – це поширення шляхетності й лицарства! У своїй організації юні мирополківці, крім іншого, осягають, що честь, совість, справедливість, безкорисливість і доброта – це нормальні якості й щиросердечна потреба особистостей, які себе по-справжньому поважають, поважаючи й інших...
– Ну от, знову тебе, громадянине Авторе, потягнуло проповідувати, – зморщила звивини Ліва півкуля. – А сучасний читач не любить, коли йому читають проповіді. Навіть знаний письменник Антон Чехов скаржився: «Звісно, було б приємно поєднувати мистецтво з проповіддю, але для мене особисто це надзвичайно важко і майже неможливо через умови техніки». А для тебе, незнаного пописувача, громадянине Авторе, тим паче. Вгамуйся, поки читач не занудьгував і не відкинув книги! 
– Може, у цьому королівстві ще й жовтенята є? – єхидно запитує Права.
– Жовтенят немає, – говорить Автор.
– Отож, – гмикає Права.
– Є груденята, – продовжує Автор. – Не плутати із грудними немовлятами.
– Тьху! – каже Права.
– Груденятами можуть бути школярі молодше десяти років, а піонерами – старші. Груденятами вони звуться тому, що саме в грудні Мирополк Романтик видав указ про перетворення давньоруського Терентопського князівства на лицарське королівство. На значку груденят теж зображена голова Мирополка на тлі мушлі Крилатого Равлика, але не дорослого князя, а дитини, і не профіль, а анфас.
– Зараз ще з'ясується, що в підпільному королівстві є й комсомол! – припустила Ліва.
– Комсомолу немає, – заперечує Автор.
– А що є? – насторожилася Права.
– Ромсомол.
– Гм, – сказала Права.
– Ррромсомол, – повторює Автор, прогарчавши перший звук, аби півкулі відчули різницю. – Ромсомол, тобто Романтичний Союз Молоді. Ромсомольцями можуть бути молоді громадяни королівства у віці від чотирнадцяти до двадцяти восьми років. Ромсомольский значок зображує профіль голови Мирополка на тлі світло-коричневого терентопського прапора. Практично всі нинішні лицарі Напівкруглого Столу, крім лицаря Мгоцька й барона Сергія, у юні роки були груденятами, піонерами й ромсомольцями. Але ці організації не є, так би мовити, монополістами, крім них існують у королівстві й інші молодіжні об'єднання. Наприклад, Естер Гільденштерн і її подружка – принцеса Зіночка – члени молодіжної організації «Вихованці летючого молюска» (мається на увазі Крилатий Равлик на гербі Терентопського королівства).
Але, думаю, настав час повернутися до таємничих флібустьєрів фрегата «Летючий Єврей» і викрити їх перед безцінним читачем.
☼ ☼ ☼
Семен (або Шимон) Аронович Зільбердуля працював бухгалтером в одній невеликій вухатоміхурській конторі. Зовнішність його складалася з рис, які видавали в ньому найтиповішого бухгалтера: величенька голова з лисиною, окулярами, чималеньким носом та вусами-прямокутником, і кволе тільце з вузькими плічками та впалими грудьми. Ніяких тобі «косого сажня в плечах», «крові з молоком», «грудей колесом», загалом нічого багатирсько-героїчного. Одним словом, він виглядав саме так, як зображують бухгалтерів карикатуристи гумористичних журналів. Важко собі виобразити, щоб людина з такими зовнішніми даними працювала кимось, аніж бухгалтером. І вже зовсім неможливо уявити його на посаді лицаря, ковбоя, мушкетера або пірата. 
Семенові Зільбердулі подобалася й ця робота, і рідна контора, і рідне місто Вухатий Міхур, маленьке та затишне і симпатичне, особливо в період бабиного літа, коли жовтизна дерев гармоніює з жовтизною домів, а жовте світло висхідного сонця посилює ефект позолоченості населеного пункту. Але іноді його охоплювало відчуття, що в його житті вкрай не вистачає пригод. Тим більше що Семен Аронович із дитинства зачитувався пригодницькими книжками про лицарів, піратів, індіанців, мушкетерів і тому подібних таких що загрузли в пригодах представників громадськості. Здавалося б, чого простіше: звільнився б Семен Аронович із контори й перейшов би в лицарі, і його життя стало б більш насичене тим, чого йому не вистачає. Але в тому то й справа, що й улюблену роботу Зільбердулі кидати не хочеться. От так бухгалтер і томився аж до 1986 року.
Того року Семен Аронович, будучи присутнім на всекоролівськім з'їзді бухгалтерів у столиці, поділився з колегами цим своїм томлінням. І виявилося, що в нього в країні десятки однодумців – бухгалтерів, яким при любові до цієї роботи не вистачає гострих відчуттів.
– А давайте організуємо таємне товариство бухгалтерів, що полюбляють пригоди! – запропонував раптом дехто Тарас Теодорович Золотюк. – Будемо періодично збиратися разом і віддаватися пригодам!
Ця ідея була сприйнята з ентузіазмом, і бухгалтери, що жадають пригод, відразу, без відриву від професійного з'їзду, згуртувалися в нову таємну організацію «Дике сальдо» (слово «дике» у назві натякає на щось неприборкане-пригодницьке, а бухгалтерський термін «сальдо» – на професію членів; таємною же ця організація була названа не тому, що бухгалтери збиралися займатися чимсь забороненим, антигромадським або навіть антидержавним, – у них і в думках такого не було, – а просто тому, що й у слові «таємне» присутнє передчуття чогось пригодницького). Головою цього таємного товариства обрали індивіда, що першим підняв це питання: Семена Ароновича Зільбердулю з Вухатого Міхура; а його помічниками з організаційної роботи – Тараса Теодоровича Золотюка із Замийська-на-Замийці, Василя Івановича Цоя з Великих Дрібок, Квентіна Генріховича Полікарпова з Безбаштового Замку, Алєся Яновича Пєсняровича зі Свіжогнійополя, Іраклія Гамлетовича Хачапурішвіли з Жорикбурга і Якова Алековича Табірського з Мізернограда.
  
З тих пір бухгалтери-авантюристи (слово «авантюра» у перекладі із французької означає саме «пригода»; а в українській не прижилося доморосле «пригодисти», от і доводиться використовувати запозичене) стали щорічно під час відпусток збиратися на лоні природи, щоб, так би мовити, пограти в індивідів, які загрузли в пригодах: мушкетерів, ковбоїв, невловимих месників, античних героїв тощо. По суті, це були так звані рольові ігри. До кожної такої гри бухгалтери «Дикого сальдо» ретельно готувалися, читаючи літературу за даною темою, готовлячи відповідну одіж, зброю й інший реквізит.