Яйцепос. Книга 3

Із цього порошку й інших інгредієнтів, які повинні були, за розрахунками Сидора, підсилити протиотрутні властивості, алхімік створив експериментальний засіб, який став випробовувати на піддослідних пацюках і кроликах: давав їм різні отрути й цю свою протиотруту. Протиотрута тварин не рятувала, вони незмінно подихали від отрут. Зрештою, Сидір Гольденхрін дійшов висновку, що інформація в прадавніх книгах про такі властивості пазурів грифонів не відповідає дійсності. Одним словом, еліксиру-протиотрути цей алхімік так і не створив, зате виявилося, що винайдений ним препарат є прекрасним проносним. І він це проносне навіть запатентував! Втім, широкого поширення це проносне не дістало, напевно тому, що не змогло конкурувати з іншими проносними, типу пургену або касторки, тому що для інших проносних не було потрібно таких рідкісних інгредієнтів, як пазурі грифонів. Я вичитав усе це в газеті «Доля з маком». 
  
Варвара. До речі, Романе, ти ж знаєш пісню про грифона... 
Роман. Так, якби була гітара... 
Фелікс. Гітара є! Деякі мисливці полюбляють після полювання біля багаття потренькати на гітарі та поспівати бардівських пісень, тому ми тримаємо в мисливському будиночку цей інструмент. Зараз принесу... От вона, тримайте. 
Роман. А ну-бо... (Звуки струн). Трохи розстроєна. Підтягну струни... Так... Ага... От тепер добре. Отже – «Балада про механічного грифона». (Співає під акомпанемент гітари):
 
 
В баладі буде троє персонажів, 
 
і кожний в ній свою зіграє роль; 
 
перераховую от: дівчина Наташа, 
 
механік Костя та лихий король. 
 
Лихий король таку річ вирішив придбати, 
 
не мають що інакші королі, 
 
щоб хвастати та себе вихваляти: 
 
у мене раритети немалі!
 
Яку ж отримати собі конкретно штуку, 
 
про те йому наснився дивний сон;
 
і він сказав: хочу, мені щоб в руки
 
потрапив металевий-от грифон;
 
щоб був, мовляв, з металу цей звірюга, 
 
та рухався неначе він живий... 
 
Механік Костя званий був до круга 
 
монарха; і сказав той: «Споряди
 
мені це механічне гарне диво:
 
грифона-робота». І каже Костя: «Так, 
 
зварганить можна. Заплати красиво, 
 
бо працювать не буду на дурняк. 
 
Грошей прошу я, значить, за роботу
 
сто тисяч, а за менше – не візьмусь:
 
складна робота». Королю-підлоті
 
платити не до шмиги. Той ще гусь. 
 
Довідався: у Кості є кохана – 
 
вродливця Наташа, і любов
 
між ними, і за неї, незрівняну, 
 
він ладен і свою віддати кров... 
 
Дівицю цю, без всяких аргументів, 
 
що ждала Костю поблизу вікна, 
 
схопили королівські враз агенти... 
 
І в вежі замку хована вона. 
 
Дізнався Костя потім про недолю:
 
Наташу викрадено, плаче її мать;
 
щоб викупить заручницю з неволі, 
 
сто тисяч треба лиходіям дать. 
 
Сказав механіку король: «Проблему вашу
 
готов рішити я – нема мене добріш:
 
я сам-от викуплю заручницю Наташу, 
 
а ти грифона споруди скоріш. 
 
І будемо тоді з тобою квиті». 
 
Та втямив Костя: на лжеці вінець!
 
Сказавши: «Згодний!», рушив працьовито, 
 
готуючи монархові кінець. 
 
Король же надзирателя приставив
 
механікові: пильно ту вартуй
 
роботу над грифоном із металу, 
 
і повсякдень про те мені звітуй. 
 
Тож підглядав один, трудився другий: 
 
писав, клепав, варив, гвинтив, кував, 
 
і бризкав піт, не покладав він руки... 
 
Король ті звіти слухав – і чекав... 
 
Коротше кажучи, грифона він зварганив – 
 
вродливець із металу, як живий. 
 
Він рухає вухами та ногами, 
 
хвостом, крильми, і дзьобом голови. 
 
Та змайстрував наш Костянтин солдата: 
 
був створений грифон той для боїв! 
 
У його грудях міститься гармата! 
 
Будь-котрих може він розбити ворогів! 
 
Механік осідлав оту машину, 
 
натиснув важіль; та як воїн-спец 
 
враз дзьобнула наглядача у тім'я, 
 
і той упав, і став миттєво мрець. 
 
Керуючи крилатим механізмом, 
 
наш Костя полетів, немов орля.
 
З висот ландшафти оглядів, донизу 
 
знову кинувся – до замку короля. 
 
І в апартаментах монарха збивши вікна, 
 
грифон залізний усередині вже був 
 
кімнатин королівських; тільки пискнув 
 
настраханий володар і здриґнув, 
 
і кликнув стражу. Та його сторожу 
 
нещадно механізм придав землі.
 
І королю тоді слова ворожі 
 
сказав наш Костя: «Швидко, не юли, 
 
негайно говори, мою Наташу 
 
ховаєш де? Інакше мій метал 
 
тебе подзьоба». – «В тій високій башті», – 
 
розкрив брехун слізьми свою печаль. 
 
І Костя на грифоні прямо к башті 
 
спурхнув, і через ґрати там він вздрів 
 
свою кохану та омріяну Наташу, 
 
і важелем наказ грифону звів: 
 
грифон кігтями оті ґрати видер. 
 
Наташа к Кості із віконця – ох! –
 
скакнула на грифона, і гармидер 
 
отак скінчився, бо грифон обох 
 
поніс на південь, далі від корони... 
 
Король від струсу враз дістав інфаркт. 
 
І помер він. А спадкоємця трону 
 
лише порадував оцей-от славний факт. 
 
Не знаю, правда або тільки слухи: 
 
наступник Костю і нагородив... 
 
Механік Костя – золотії руки –
 
з Наташей жив, грифон же їм служив.
 
Кінець балади. Вірю я та знаю: 
 
добро сильніше зла, це джерело звитяг! 
 
Закінчую співати й всім бажаю, 
 
щоб було так завжди, завжди отак!
 
 
Ростислав. Браво! Гарна пісенька!
  
Леонід. Ви, Романе, перепишіть мені, будь ласка, слова та акорди. Я теж вивчу й буду співати. 
Фелікс. Але в цій пісні грифон прекрасно літає, та ще з пасажирами на спині, хоча справжні грифони, як уже говорилося... 
Роман. Ну, тут-от це виправдано: грифон-то був не справжнім, а крилатою машиною, на зразок літака або гвинтокрила.