Яйцепос. Книга 3

Приблизно за півгодини після того, як Роман Ковінька з дружиною та Ростислав Перельман виїхали з Липових Тремпелів на всюдиході, їм зустрілися лицарі Напівкруглого Столу – Тарас та Леонід Насторожений, що незадовго до цього опитали мешканців Липових Тремпелів і тепер прямували до селища Козирні Дамки.
Аби не порушувати традиції що склалася, Автор тут же повідомить, хоч це і не має великого значення, що барон Тарас їхав на коні на кличку Кнут, названому так на честь Кнута Першого Великого, короля Данії, Англії та Норвегії, який правив в одинадцятому столітті; а лицар Леонід Насторожений – на коні на кличку Іван, названому так на честь великого князя Московського, але Автор не знає точно якого: Івана Першого, Другого, Третього або Четвертого Грізного, а може, і всіх відразу. Обоє коні були гнідої масті. І що на щиті барона Тараса була зображена біла праска у синьому полі, а на щиті його напарника – червоний коник (комаха) у полі жовтому. Обоє – і Тарас і Леонід – бородаті та вусаті дебельні середнього зросту, тільки Тарас двадцятивосьмирічний брюнет, а Леонід русявий чоловік тридцяти п'яти років. 
  
Наздогнавши лицарів і порівнявшись з ними, троє на всюдиході були опитані і відповіли, що нічого не знають ні про місцезнаходження яйця дракона, ні про людину, зображену на картинці.
Дізнавшись, що лицарі прямують до Козирних Дамок, єгер Перельман висловив побоювання, що до темряви вони туди не встигнуть (вже сутеніло), а в темряві можуть заблукати. Або їм доведеться заночувати в полі просто неба, що теж неприємно, бо кудлате небо своєю похмурою кудлатістю натякало, що вночі воно може просипатися на землю холодним дощем. Тому єгер запропонував яйцешукачам їхати з ними та переночувати у мисливському будиночку, на що лицарі, звісно, ​​погодилися. 
Тарас із Леонідом Настороженим справді провели ніч у цій затишній обителі мисливців, а вранці продовжили путь. Перед сном вони встигли повечеряти і потеревенити з єгерями та мисливцями про грифонів. Саме ці теревені і становлять зміст того фрагмента радіоп'єси «Між Липовими Тремпелями та Витонченими Раклами», який Автор Терентопських хронік вибрав для читача.
– Знову, значить, п'єса, – невдоволено скрегоче Права півкуля авторського мозку. – Я знаю читачів, які із задоволенням читають повісті та романи, але терпіти не можуть читати п'єси. Їх твої, пане Авторе, «вкраплення драматургії» можуть вивести з себе!
– Справді! – підхоплює й Ліва. – Мало було однієї п'єси – «Самогон для принцеси» – так тепер ще й...
– Це не одне й те саме, – заперечує Автор. – «Самогон для принцеси» – п'єса для театру, для виконання на сцені, а «Між Липовими Тремпелями та Витонченими Раклами» – радіоп'єса, що називається – театр біля мікрофона, для виконання не на сцені, а в радіоефірі!
– Ай, не один хрін, – відмахується від аргументу Ліва півкуля.
– Не один, – наполягає Автор, – а трохи інший хрін. Ботаніки бачать відмінності хрону звичайного від хрону лучного, тому відносять їх до різних біологічних видів.
Отже, фрагмент вищезгаданої п'єси І.Г. Кельтман, обраний Автором Терентопських хронік, починається з того, що барон Тарас із лицарем Леонідом Настороженим у супроводі співробітників Манюнинського зоопарку Романа Ковіньки та його дружини Варвари, а також єгеря Ростислава Перельмана, входять до мисливського будиночка, в якому вже присутні два єгері та три мисливці... 
(Якщо читач не любить читати п'єс, він може пропустити подальший текст до розділу сорок третього). 
☼ ☼ ☼ 
Ростислав. От це і є той самий мисливський будиночок. 
Варвара. Ой, як красиво! 
Тарас. Так, затишне місце. 
Ростислав. Добрий вечір, колеги. От, доправив нам гостей. Дозвольте, гості дорогі, представити вам моїх колег. Це два єгері: Едуард Кишеня й Фелікс Гаманець... 
Едуард. Ласкаво просимо. 
Фелікс. Здрастуйте. 
Ростислав. ... і три мисливці: Улян Араратьян, Вільгельм Яблучко та Наум Трав'янистий-Жуков. 
Улян. Привіт. 
Вільгельм. Моє шанування. 
Наум. Вітаю вас. 
Ростислав. А вам, колеги, представляю гостей: це співробітники Манюнинського зоопарку Роман і Варвара Ковіньки, чоловік і дружина... 
Роман. Радий познайомитися. 
Варвара. Дуже приємно. 
Ростислав. ... і два лицарі Напівкруглого Столу, яких ми зустріли дорогою й запросили тут переночувати: Леонід Насторожений і барон Тарас. 
Леонід. Доброго вечора. 
Тарас. Здоровенькі були. 
Ростислав. Ну а мене, єгеря Ростислава Перельмана, ви всі вже знаєте. Едуарде, запали ще три гасові лампи, нехай буде світліше. 
Тарас. Ми з колегою Леонідом, як і інші лицарі Напівкруглого Столу, а також багато незалежних лицарів, мандруємо в пошуках драконячого яйця, що було викрадене в одній з печер Каменіани більш місяця тому. Тому першим ділом ми хотіли б довідатися у вас, добродії єгері й мисливці, чи не знаєте ви що-небудь про місцезнаходження цього яйця й чи не зустрічалася вам от така людина... Льоню, дістань портрета... От такий. 
Наум. А, я читав про це в новому, жовтневому номері журналу «Полювання та спирт», там і такий же портрет надрукували. Ні, я такого мужика не пам'ятаю. 
Едуард. А я бачив такий портрет і читав про викрадення на плакатах у Замийську-на-Замийці, там такі плакати на всіх афішних тумбах і дошках оголошень розвішані. Але я такого теж не зустрічав. 
Вільгельм. А мене про це вже запитував наш дільничний міліціонер, лейтенант Тінтагилов-Камелотенко. Я йому відповів і вам повторю, що нічого цього не знаю. 
Фелікс. А мене про це вже запитували два незалежні мандрівні лицарі: Лицар-з-прозорим-щитом і товариш Непийкакаколу, але я теж не маю інформації. 
Улян. Ні, не зустрічав, і де яйце – не знаю. 
Леонід. На жаль, як звичайно. 
Ростислав. А ви, добродії лицарі, бачили коли-небудь яйця грифонів? Я маю на увазі не тестикули самців, а ті, які зносять самиці, ті, з яких лупляться грифонята? 
Тарас. Ні, мені не доводилося. 
Леонід. А я – тільки на кольоровій світлині в журналі «Мандрівник-надомник». Вони такі коричнюваті, як наш державний прапор. 
Ростислав. Так, світло-коричневі, а не білі, як у драконів, і розміром менше драконячих, але більше курячих: драконячі дещо побільше ніж в африканського страуса, а грифонячі – з великий лимон. А мені одного разу навіть довелось спробувати яєчню із грифонячого яйця!
Леонід. Ну і як на смак?
Ростислав. Та практично як куряче. У тому яйці тріснула шкарлупа, так що воно однаково пропало б, от ми з колегою Володькою Клавішенком, – Фелікс із Едиком його теж знають – ... 
Едуард. Він нині дідуся ховає, а то б теж приїхав. 
Ростислав. ... і вирішили: ніж даремно пропаде, краще яєчню спробуємо... Це років шість тому було. Самку, що їх знесла, вовки вбили... Грифон сильніше за вовка, але зі зграєю голодних вовків не впорається. Так, отож самку вбили, а яйця, недавно знесені, залишилися. Їх там, у лігвищі, було три штуки. Але одне тріснуло. Зазвичай буває чотири-п'ять... Можливо, одне або два яйця вже потягнув борсук, або ще який злодюжка. Отоді з одного ми зварганили яєчню заради цікавості, а два помістили до інкубатора. З них вилупилися грифонята, причому один виявився альбіносом, а це велика рідкість, я особисто більше ніколи грифонів-альбіносів не бачив, читав тільки, що в позаминулому столітті хтось бачив.Я їх півроку вигодовував, а потім Його Величність попросив їх для свого зоопарку, у нього саме подох від старості грифон Блискучодзьобий і не вистачало для експозиції... Вони зараз живуть у Королівському зоопарку; ви їх, звичайно, бачили. 
  
Тарас. Ну ще б! Барсик і Мурзик! Улюбленці публіки, особливо Мурзик-альбінос.