Яйцепос. Книга 3

Ще поговоривши, адміністратор оперного театру та талановитий крилатий ящір домовилися, що 5 жовтня 1995 року Інокентій Карлович на сцені Стайні Опери та Балету дасть концерт англійської клавесинної музики XVI-XVII століть, де виконає композиції Вільяма Берда, Джона Булла, Орландо Гіббонса та, звісно, чудового Генрі Перселла. У театрі не було клавесину, тому вирішили перевезти туди інструмент із Гірчичних печер, а після концерту, звичайно, назад.
  
☼ ☼ ☼
Тільки печеру покинув Лазар Дулівка і дракон узяв у пазурі олівця, як нагрянули туристи: група колгоспників із колгоспу «Червоний Огірок», що у Замийській області. Продавши на базарі в столиці свої огірки, вони вирішили оглянути столичні визначні пам'ятки, зокрема знамениті каменіанські печери.
Інокентій Карлович провів для них екскурсію, наприкінці якої почув, як загудів повітряний насос біля входу. Це означало, що друг Гавриїл Святославович почав переміщатися своїм пневмометрополітеном із редакції журналу «Буряківництво та гній» на вулиці Войцеха Жукровського сюди, в Гірчичну печеру.
Дракон закінчив екскурсію та розпрощався з колгоспниками.
Знову сів малювати; під гудіння насоса.
Погудівши двадцять хвилин, насос затих. Це означало, що він висмоктав із землі черв'яка-мутанта і автоматично відключився. 
– Привіт, Інокентію Карловичу, – пропищав Гавриїл Святославович, наближаючись до рисуючого дракона методом розтягування себе до метра і стягування до тридцяти сантиметрів.
– Вітаю вас, Гавриїле Святославовичу, – люб'язно кивнув головою хвостатий художник. – Добре, що ви прибули. Допоможете мені вивести образ шахрая Траляляліні. – І дракон розповів про завдання детектива.
Гавриїл Святославович підповз до приятеля, підняв вертикально передню частину тіла, як кобра перед кидком, і скельцями пенсне оглянув малюнок. Потім сказав:
– Треба трохи зсунути очі до центру і вниз, розсунути ніздрі, розширити щіки, укрупнити брови і зменшити лоба.
Дракон перекинув аркуш альбому і став творити олівцем новий малюнок з урахуванням підказок дощового хробака в пенсне.
Творячи, міркував: 
– Цікаво, хто ж він такий? Звідки він узявся? Найняв злодія Бандюгу, щоб той викрав воскове яйце в краєзнавчому музеї і підмінив ним справжнє яйце Агнеси та Щелепенка, а заплатив йому, Бандюзі, за це лиходійство, мабуть, нашими грошима, що одержав за свій фальшивий концерт. 
– Тоді зрозуміло, чому цей квазімузикант, продавши квитки, не втік із грішми, а чесно з'явився на цей свій, з дозволу сказати, концерт, – закивав рожевою гострою мордочкою Гавриїл Святославович, поблискуючи скельцями. – Бо йому були потрібні не наші шурхотики, а драконяче яйце і можливість легально перебувати в Жорикбурзі до того часу, поки яйце потрапить до нього в руки. Адже якби він не з'явився на концерт, а зник із грішми, глядачі звернулися б до міліції, і його стали б шукати, і це могло б йому завадити у придбанні яйця. А так усе як годиться. І концерт він такий-сякий нібито дав, і на суді викрутився, і ніхто його не шукав, і яйце у ​​Бандюги купив без перешкод. Усе прорахував, гад, усе передбачив! Але навіщо йому драконяче яйце? Що він збирається з ним робити? 
– Коли зникло яйце, я одразу згадав чаклуна Авдія Мотлоха з його пекельним варивом, варивом для підпорядкування злих духів, варивом, для якого потрібне яйце дракона. Ви ж знаєте ту історію, що трапилася у вісімнадцятому столітті, якщо вірити чарівнику Гектору Манюні.
– Так, ти мені розповідав. Манюня зачаклував Каменіану, і в чорнокнижника Мотлоха нічого не вийшло, – пригадав черв-мутант.
– Вже значно краще, – сказав Інокентій Карлович, відсторонивши альбом і милуючись зображенням. – У вас хороша зорова пам'ять, Гавриїле Святославовичу. Краще, але все ж...
– Ти йому, Інокентію Карловичу, мабуть, трохи вкороти ніс і укрупни нижню губу, – знову підказав шлангоподібний редактор, жмурячи пенсне на малюнок.
– А детектив Папірусюк каже, що цей Траляляліні, чи як його там насправді, намагався винести яйце у ​​Великий Світ, – продовжив дракон, гумкою стираючи ніс і губу на портреті. – Мабуть, він вирішив, не Папірусюк, а шахрай, збагатитися на продажі свіжого драконячого яйця чи драконенятка, що вилупиться, які там, у Великому Світі, мають коштувати неймовірно дорого, як раритет. Слава Богу, що Його Величність знаходився в Каменіані, коли виявилося викрадення, і миттєво наказав встановити пост біля Державних Дверей, а то цей негідник втік би з яйцем з Терентопії, і навіть уявити жахливо, до чого це могло б призвести. 
– Господи, на які тільки злочини, на які підлості та гидоти не йдуть люди заради грошей, – зітхнув хробак. – Ну хіба можна уявити, щоб скорпіон заради грошей убив своїх близьких? Чи можна уявити, щоб гадюка заради грошей торгувала іншою гадюкою? Чи можна уявити, щоб акула заради грошей заманила в сітку рибалки іншу акулу? Чи можна уявити, щоб сибірські вовки заради грошей розв'язали війну з вовками, наприклад, кавказькими? Хіба можна уявити, щоб крокодили стали бомбити сусіднє болото, де мешкають такі ж крокодили?.. Ні, як не крути, але не можна не визнати, що тварини ніколи не опускаються до людського рівня. Я маю на увазі справжніх, споконвічних тварин, а не таких, як ми з тобою, мовлячих мутантів, бо ми надто людиноподібні за духом, тому серед нашого брата теж, на жаль, є схильні до людських пороків. А нормальні тварини від природи такі благородні, що просто не здатні вчинити підлість заради мерзенних купюр, золота та діамантів. Можливо, колись і людство досягне такого рівня благородства та безкорисливості, але поки, на жаль... Людству треба пройти шлях духовної еволюції, самовдосконалення, щоб піднятися до того рівня душевної чистоти та безгріховності, на якому знаходяться тварини. Так, деякі тварини полюють на інших, але тільки заради прожитку, а не заради багатства та кар'єри. 
– Вибачте, Гавриїле Святославовичу, але ви дещо ідеалізуєте тварин і принижуєте людину, – заперечив дракон, малюючи портретові новий ніс. – Зовсім не всі люди жадібні, жорстокі та підступні, не всі здатні на підлість заради багатства, є дуже благородні, безкорисливі та порядні індивіди, особливо у нас у Терентопії; та й у Великому Світі зустрічаються. А тварини, хоч і байдужі до грошей, але буває, вбивають родичів, щоб захопити чужу територію, чужу самку, чи заради лідерства в зграї, чи просто – азарту заради. Взагалі, не можна огульно узагальнювати і гребти всіх під одну гребінку. Неправильно вважати, що всі представники одного біологічного виду, чи раси, чи етносу, чи статі, чи класу, чи партії, чи релігії, чи конфесії, чи ще якоїсь групи... що всі вони погані, а всі представники іншої групи – хороші. У кожній групі є й погані і хороші, тому до кожного треба підходити індивідуально, а не звинувачувати гуртом. Майже всі найстрашніші речі на землі, крім стихійних лих та епідемій, траплялися саме через такі узагальнення, через те, що хтось казав: «А, та всі вони такі!» Ні, всі різні... Але досить філософствувати. Гляньте, що вийшло. На мою думку, дуже схоже. А як вам здається? 
– Так, це він, Траляляліні! – вигукнув дощовий хробак, зиркнувши на малюнок скельцями пенсне. – От тепер – у саму точку! Можеш віддавати це зображення детективові.
– Я думав, мені на це знадобиться кілька днів, а завдяки вашим точним підказкам вийшло так швидко, – подякував приятелю художник.
– Та ну, справа не в мені, а у твоєму таланті, Інокентію Карловичу, – заскромничав хробак.
  
– Я, Гавриїле Святославовичу, щоб не гаяти ні хвилини, сам злітаю в Жорикбург і віднесу цей малюнок до міліції. Хто знає, може, в цій справі навіть хвилина може бути вирішальною. А ви без мене не нудьгуйте, щось почитайте, чи...
– Ні, Інокентію Карловичу, я полечу з тобою. – Черв'як кивнув гострою пичкою на брезентову кишеню. – Хочу бути свідком цих подій.
Дракон зняв кишеню з вішалки, змочив ґрунт у ній холодною водою з чайника, Гавриїл Святославович втягнувся в цей ґрунт і розмістився в ньому, згорнувшись клубочком, тільки голову з пенсне вистромивши назовні.