Яйцепос. Книга 3

Другий із глядачів. ...жити?
Друга із глядачок. Мені не дає спокою одне питання: бути чи не бути? Як людина досвідчена, дайте відповідь на нього.
Другий із глядачів. О, принцесо, як добре, що ви звернулися саме до мене. Я на цім питанні собаку з'їв!
Одна із глядачок. Яку?
Другий із глядачів. Корейську в соєвому соусі. Отже, ви кажете: бути чи не бути? Пам'ятаю, їду я якось на своєму Олександрові Великому через густий ліс. Раптом Олександр Великий зупинився, став неспокійно перебирати копитами й злякано іржати. Отут і я побачив дикого єдинорога. Це був дуже дикий і геть ненормальний єдиноріг. Однак я його не злякався, а навпаки, сміливо пукнувши, вихопив меч!
  
Друга із глядачок. А чому ви того єдинорога вважаєте ненормальним?
Другий із глядачів. Ну розсудіть самі: хіба це нормально, якщо в єдинорога не чотири ноги, а всього тільки дві, та й ті не з копитами, а з пазурами? А хіба нормально, якщо єдиноріг укритий не шерстю, а пір'ям? А хіба нормально, якщо в єдинорога замість зубів – дзьоб? А хіба нормально, якщо єдиноріг такий мініатюрний, що може поміститися на долоні? А хіба нормально, якщо єдиноріг не скакає по землі, а, цвірінчачи, перепурхує з гілки на гілку? Але що найненормальніше, так це те, що в того єдинорога зовсім не було ніякого рога! Уявляєте?! Дуже, дуже ненормальний єдиноріг! І, незважаючи на все це, я не злякався, а, відважно пукнувши, кинувся на нього! І примусив утекти! Вірніше, не утекти, а упурхнути, оскільки в цього ненормального єдинорога були ще й крильця. А до чого це я згадав?
Друга із глядачок. Ви хотіли відповістити на запитання: бути чи не бути?
Другий із глядачів. Ну так. От я й кажу: пливу це я, виходить, на човні, пливу, і раптом він яааак зрине! 
Четвертий із глядачів. Єдиноріг? 
Другий із глядачів. Ні. Водяник.
Одна із глядачок. А водяник теж був ненормальним: маленький, із плавцями й у лусці – викапаний карась?
Другий із глядачів. Та ні, звичайний людиноподібний водяник. Зринув і говорить: «Агов, мужиче, хочеш, тебе русалки полоскочуть? Недорого. Гарні такі русалочки, молоденькі». А я відказую: «Знаємо ми ці лоскотання, знаємо, де раки зимують поки рак на горі свисне!» І веслом його... А до чого це я згадав?
Друга із глядачок. До бутя чи не бутя.
Другий із глядачів. Так. І от посередині цього степу мене наздоганяє величезний велетень. «Ага!» – кричить. «Попався!» – кричить. «От я тобі покаджу!» – кричить. І дійсно, розчахує свого плаща і показу... Гм... Кхе... Але до чого це я?
Одна із глядачок. Не відволікайтеся, говоріть до кінця. То що ж він, розчахнувши свого плаща, показує?
Другий із глядачів. Ну... Еее... Ні, це до справи не стосується. Я хотів відповістити на запитання: бути чи не бути? Але дещо відволікся. Отже, відповідаю цілковито конкретно. Це було зовсім недавно, буквально тільки-но. Приходжу я в один театр, опиняюся за лаштунками й бачу: на сцені сидять: король Жорик Третій, королева Зінька Третя, принц Георгій, принцеса Пелагія, патріарх Іполит Перший, маг Гектор Манюня, лицар Феофан, блазень Зосима і ще якісь типи. А перед ними на авансцені стоять глядачі. І одна глядачка говорить: «Давайте ще запитаємо в герцога Павла, він багато чого в житті побачив, багато чого в житті почув, багато чого в житті помацав, багато чого в житті понюхав і багато чого в житті полизав. Агов, герцогу, шкандибайте сюди, розмова є!» А котрийсь із глядачів їй відповідає: «От він я, принцесо, чим можу слу...» І отут я виходжу на сцену й говорю: «Здається, я спізнився. Спектакль уже в самому розпалі». А королева мені відказує: «Ну що за манери! Мало того, що спізнився, так ще й перебив глядача на півслові! Чому затрималися, герцогу?» Я говорю: «З поважної причини, Ваша Величносте. Тому що так написано в п'єсі». І от сідаю я на стілець і говорю: «Прошу прощення, громадяни глядачі, що перебив ваше дійство. Отже, принцеса Пелагія підкликала герцога Павла, і він, тобто я, говорить: от він я, принцесо, чим можу слу...» Той глядач закінчує: «... жити?» А та глядачка запитує: «Мені не дає спокою одне питання: бути чи не бути? Як людина досвідчена, дайте відповідь на нього». Той глядач каже: «О, принцесо, як добре, що ви звернулися саме до мене». І розповідає про ненормального єдинорога, про водяника й велетня. А потім спохвачується: «Ні, це до справи не стосується. Я хотів відповістити на запитання: бути чи не бути? Але дещо відволікся. Отже, відповідаю цілковито конкретно. Це було зовсім недавно, буквально тільки-но. Приходжу я в один театр, опиняюся за лаштунками й бачу...»
Друга із глядачок, Четвертий із глядачів, П'ятий із глядачів, Шостий із глядачів і Один із глядачів затискають вуха. 
Одна із глядачок (затискаючи рот Другому із глядачів). Досить! А то цій надокучній байці кінця-краю не буде! 
Усі завмирають. 
Німа сцена. 
Король Жорик Третій, королева Зінька Третя, принц Георгій, принцеса Пелагія, герцог Павло Гриньмасяльський, лицар Феофан, патріарх Іполит Перший, маг Гектор Манюня й блазень Зосима починають аплодувати, 
скандувати: «Браво!». Оплески підхоплює глядацький зал. 
Глядачі, що стоять на сцені між глядацьким залом і акторами, кланяються поперемінно то глядачам у залі, то акторам на сцені 
Актори, що аплодували, зникають на секунду за лаштунками, вертаються з букетами квітів і вручають квіти глядачам, що виступали, дякують глядачам за гарний спектакль і, простягаючи записні книжки, листівки та інші папірці, просять у глядачів автографи. Ті розписуються. 
Блазень Зосима. От, властиво, спектакль для вас, глядачі, і закінчений. До нових зустрічей, шановна публіко!
Освітлення сцени гасне. 
У залі загоряється світло. 
Глядачі залишають театр. 
При цьому чутні репліки: «Написали: "Самогон для принцеси", а самогоном і не пахнуло!» – «Я не розумію: якщо ми, глядачі, усе робили, а вони, актори, тільки дивилися, то за що ж ми гроші платили?» – «А навіщо потрібні були ті персонажі, які весь спектакль просиділи мовчачи? Які зазначені в програмці під заголовком: бездіяльні особи». – «Це найненормальніший театр»... 
Коли в театрі не залишається жодного глядача, світло в залі гасне, а сцена знову освітлюється.
Блазень Зосима. Усі глядачі пішли. Тепер можна продовжувати спектакль уже не для глядачів.
Король Жорик Третій. Продовжимо, раз так у п'єсі написано.
Патріарх Іполит Перший. Не знаю як вам, а мені нинішній спектакль сподобався. Сьогодні глядачі були переконливими, представляли з вогником. Я узяв автограф в одного з них. От він написав на світлині Мерилін Монро: «Одному з артистів від одного із глядачів на добру пам'ять». Я давно мріяв отримати автограф не від аби кого, а саме від одного із глядачів, і от – сталося!
  
Королева Зінька Третя. Я сьогодні почерпнула багато нового. Наприклад, я зовсім не знала, що саме чарівник Манюня першим одомашнив єдинорогів. А тепер – знаю.
Лицар Феофан. А я не знав, що батько принцеси Пелагії втопився у болоті.
Принц Георгій. А я уяви не мав про унікальну колекцію герцога Павла Гриньмасяльського, і про те, що розбійник Вирвичереп закопав її під якимись трьома дубами.
Принцеса Пелагія. А для мене було відкриттям, що розбійник Вирвичереп у дитинстві вчився в патріарха Іполита Першого.