Яйцепос. Книга 3

Принцеса Пелагія. Нічого-нічого. Так і було задумано.
Третій із глядачів. А ви, дамочко, схожі на королеву Зіньку Третю.
Одна із глядачок. Спасибі за комплімент.
Третій із глядачів. А цей громадянин, так, ви, – викапаний король Жорик Третій, тільки без бороди. Давайте, аби було наочніше, ви троє зобразите тую розмову. Якщо, звичайно, актори не заперечують.
  
Король Жорик Третій. Ні, ми – навпаки. З великим інтересом.
Блазень Зосима. Чекаємо з нетерпінням.
Патріарх Іполит Перший. Будемо раді.
Маг Гектор Манюня. Тільки цього нам і не вистачало, слово честі. 
Принцеса Пелагія, принц Георгій, лицар Феофан, королева Зінька Третя (одночасно). Так-так, так-так!
Третій із глядачів. Ну й добре. Отже, ви троє вийдіть зі мною на авансцену.
Третій із глядачів, Четвертий із глядачів, Одна із глядачок і Друга із глядачок виходять на передній край сцени, опиняючись поміж залом і сидячими акторами. 
Третій із глядачів. Отже, уявіть: весілля, бенкет, танці, веселощі, розкішні туалети, сяйво, блиск... І отут король із королевою переглядаються і без слів розуміють одне одного. І королева говорить: а може, все-таки, не зараз? Ну, кажіть, дамочко. 
Одна із глядачок. А може, все-таки, не зараз?
Третій із глядачів. А король відповідає: ах, мамусю, скільки ще можна тягти? Саме зараз, коли вона така щаслива, вона сприйме це не настільки драматично, як в інший день. Ви, громадянине. 
Четвертий із глядачів. Ах, мамусю, скільки ще можна тягти? Саме зараз, коли вона така щаслива, вона сприйме це не настільки драматично, як в інший день.
Третій із глядачів. І вони підкликають Пелагію, і король говорить... Давайте, громадяни, я вам буду тихенько підказувати репліки, як суфлер, а ви їх голосно, як актори, повторюйте. 
Третій із глядачів шепотить так, що глядачам у залі не чутно. 
Четвертий із глядачів. От що, дитинко... Кхе-кхе... Не знаю, як почати... Ну, загалом, прийшов час розкрити тобі одну таємницю, яку ми з мамою приховували від тебе весь цей час, щоби не травмувати твою дитячу душу. Але от ти й доросла, от ти вже й дружина; час усе розповісти.
Одна із глядачок. Спочатку покажи їй того листа, татусю.
Друга із глядачок. Ой, як цікаво! Як загадково!
Четвертий із глядачів нібито дістає папір із внутрішньої кишені й нібито віддає її Другій із глядачок.
Друга із глядачок. Що це? (Нібито читає). Тся дИтіна йе нащА дОчга пелАгія ми хоцЕмо шчоб вАна малА харнЕ жИдло й харнЕ вигОфання і тАму пИткідаїмо її в харнИй замОг буть шчаслифА донЕцка тфОйи тато й мама: рАсбійниг Вирвичереп і злодийкЯ Гузя. (Знизує плечима). Що це за нісенітниця? Якою це мовою?
Четвертий із глядачів. Це нашою терентопською мовою, дитинко, але дуже неграмотно, помилка на помилці й без розділових знаків. Вони були малоосвічені. От що тут написано в перекладі грамотною мовою. (Нібито забирає папір і читає). Ця дитина є наша дочка Пелагія. Ми хочемо, щоб вона мала гарне житло й гарне виховання, і тому підкидаємо її в гарний замок. Будь щаслива, донечко. Твої тато й мама: розбійник Вирвичереп і злодійка Гузя. 
Друга із глядачок. Ви хочете сказати, що я...
Одна із глядачок. Не лякайся, донечко. Ти завжди була, є й будеш нашою дорогою донечкою. Але настав час знати правду: ти не кревна наша дитина, а підкидьок-найда. Цей лист був у тому брудному згортку, де пищала ти, малесенька ляля. Ми відразу тебе полюбили й відразу вирішили вдочерити.
Третій із глядачів. І хоч така інформація була для Пелагії неприємним відкриттям, у той день свого весілля вона була така щаслива, що це її не засмутило дуже сильно. Вона відразу розповіла свіжому чоловікові, що вона не справжня принцеса, виявляється, але Феофан її так любив, що йому було однаково хто її батьки – королі або розбійники. Звичайно, придворні знали, що Пелагія не рідна дочка монархів, але на прохання Третіх тримали язики за зубами, щоб не травмувати дівчинку. Однак про те, ким були справжні батьки вдочереного дитятка, не знав ніхто, крім короля з королевою. Тепер же, коли про це довідалася сама Пелагія, приховувати цей факт більше не було необхідності. Можливо, десь в інших місцевостях звістка про те, що дівчина, яку всі називали принцесою, у дійсності є плодом нікчемних кримінальників, викликало б зниження до неї поваги навколишніх, але в нас у Терентопії, слава Богу, раболіпство й чиношанування не так розвинені, тому відношення до Пелагії не змінилося. Її всі любили, і той факт, що вона походить із кримінального середовища, не похитнув цієї любові. Із цього приводу між герцогом Павлом Гриньмасяльським і патріархом Іполитом Першим, що звичайно ж були присутні на весіллі, сталася така розмова... От ви, другий громадянине, так, от ви, схожі на герцога Павла. А ви, громадянине, от ви, так, нагадуєте бородою Іполита Першого. Я прошу вас вийти сюди й допомогти мені відновити ту їхню бесіду.
П'ятий із глядачів і Другий із глядачів виходять на авансцену. Третій із глядачів їм суфлірує. 
Другий із глядачів. Ну хто б міг подумати, що ця добра мила дівчина – дочка того мерзенного бандита Вирвичерепа! А ще говорять, що яблуко від яблуні не далеко котиться.
П'ятий із глядачів. О, за своє досить довге життя я сотні разів переконувався, яка немудра ця народна мудрість, герцогу. Це плід банана від бананового дерева далеко не відкотиться. А яблуко, маючи форму кулі, може котитися досить далеко й довго від рідної яблуні, тим більше, якщо та яблуня зростає на високому схилі. Я зустрічав велику кількість людей, які зі своїми батьками не мали нічого спільного, крім зовнішності. Я зустрічав хамів, які були дітьми інтелігентних батьків. Я зустрічав інтелігентних людей, які були дітьми хамів. Я зустрічав злих людей, які були дітьми добряг. І – добрих людей – дітей нелюдів. У мене навіть склалося враження, що випадки повного збігу дітей із батьками і за темпераментом, і за смаками‚ і за світоглядом – це скоріше виключення, ніж правило. Досить часто яблучка котяться дуже-дуже далеко від яблунь. І той, хто береться судити про яблучко не по самому яблучку, а по близькій деревині‚ може здорово помилитися.
Другий із глядачів. Цілковито вас підтримую, святий отче. Ну що спільного в цієї Пелагії, цього ангела у плоті, і підлого гада Вирвичерепа‚ якого втопити в киселі – і того замало! Мерзоту таку!
П'ятий із глядачів. Схоже у вас, герцогу, на цього розбійника великий зуб?
Другий із глядачів. Не те слово! Цей гадський Вирвичереп зі своєю немитою зграєю років п'ять тому обчистили мій Гриньмасяльський замок. Ех, мене тоді в замку не було, а то б я їм показав клас фехтування на мечах! Слуг пов'язали й обчистили замок начисто. Мені не шкода посуду, килимів і решти дещиць. Але моя колекція зброї! Боже, яка це була колекція! Які рідкісні історичні речі! Там був і меч сера Паломіда, шосте століття нашої ери, і меч Добрині, десяте століття, і чарівний меч Халазюк, який‚ нібито, належав князеві Кию, і був зачарований якимось чарівником ще в п'ятому столітті нашої ери для боротьби проти злих магів. У мене, на жаль, не було випадку почубитися зі злим чарівником і перевірити магічні властивості Халазюка, стійкого проти злих чарів. І всі ці бойові скарби потрапили до лабет смердючих обшарпанців! Де вони зараз? Може‚ зараз який-небудь кримінальник із присохлим до щоки кавуновим насінням виколупує бруд з-під нігтів вістрям меча великого лицаря Паломіда, цією безцінною реліквією! Я з колегами по Напівкруглому Столу обшарив усі нетрі й хащі в пошуках тієї банди й моєї колекції, але знаходив тільки сміття й попелище багать, де вони бенкетували. Попався б мені цей Пелагеїн татусь, задав би я йому перцю!