Яйцепос. Книга 3

Другий із глядачів. ...гий із глядачів. Моїх там бути не може. Я кажу від себе, а не по пи... (Перериває читання). Не може бути. Це простий збіг. Я справжній глядач. Я не готувався. Я перший раз цю п'єсу бачу!
Блазень Зосима. Читайте далі. 
Другий із глядачів (читає). ... не по пи... Не може бути. Це простий збіг. Я справжній глядач. Я не готувався. Я перший раз цю п'єсу бачу! Блазень Зосима. Читайте да...
  
Четвертий із глядачів. Та вони обоє – підсадні качки!
Другий із глядачів (продовжує читання). ...тайте да... Четвертий із глядачів. Та вони обоє – підсадні качки. (Перериває читання). Поздоровляю, шановний, ви, виходить, третя підсадна качка.
У залі сміх. Блазень, забравши папку з п'єсою у Другого із глядачів, вертається на сцену.
Король Жорик Третій. Початок непоганий. Забавний. Патріарху, штовхніть принца, скажіть, що вже, начебто, почалося. А то він, відволікшись на навушники, усе пропустить.
Патріарх Іполит Перший (штовхаючи принца). Агов, принце Георгію, знімайте навушники. Уже цікаво.
Принц Георгій. Що? Вони вже заговорили?
Король Жорик Третій. Тільки-но два глядачі читали фрагменти п'єси й так комічно дивувалися, що там є їхні слова! Навіть привид Гаврюша посміхнувся!
Королева Зінька Третя. Звідки ти знаєш? Він же невидимий. 
Король Жорик Третій. Я короною відчуваю.
Лицар Феофан. Хто знає назву меча лицаря Роланда із французького епосу? Дев'ять букв.
Королева Зінька Третя. Екскалібур.
Принцеса Пелагія. Ні, це з іншого. Меч Екскалібур був у Артура, а в Роланда – Дюрандаль.
Лицар Феофан. Точно. Дюрандаль.
Патріарх Іполит Перший. Та годі вам із цим кросвордом! Знову заходилися базікати, а вони замовчали.
Маг Гектор Манюня. Так, давайте краще їх послухаємо.
Довга пауза. 
Один із глядачів. Ну от. Знову. 
Одна із глядачок. Що – «ну от»? Ми ж переконалися, що в п'єсі передбачені розмови глядачів. Очевидно, тепер час говорити комусь із нас.
Один із глядачів. А кому? І про що?
Одна із глядачок. Серед нас є історик, що вивчав цих персонажів. Я вас маю на увазі, громадянине, так-так, вас. Поки персонажі мовчать, розповідайте про них цікаві історичні факти.
Третій із глядачів. Я про них багато чого знаю. Стільки архівів перерив. Про цю епоху можна тиждень говорити. А що вас цікавить?
Один із глядачів. Вистава називається «Самогон для принцеси», а принцеса серед персонажів одна – Пелагія. От і повідайте, що там за історія із самогоном для Пелагії.
Третій із глядачів. А от саме цього-то я й не знаю. Я тому сюди й прийшов, аби з'ясувати. Я, коли побачив на афіші назву й список діючих осіб, відразу заінтригувався. Я ж бо досконально вивчив звичаї терентопського королівського двору вісімнадцятого століття, але ні в яких документах не значилося, щоб принцеса Пелагія захоплювалася самогоном. Я подумав: може драматург має інформацію, якої я не знаю; і прийшов, щоб з'ясувати. А отут замість історичної інформації якась дурниця, нісенітниця, абсурд.
Другий із глядачів. Ну, розповідайте щось інше. Наприклад, навіщо Жорик Четвертий побудував нову столицю? Чим йому стара не догодила?
Третій із глядачів. Сам Жорик Четвертий не пояснював свого рішення, але сама собою напрошується відповідь: Великі Дрібки занадто близько до Державних Дверей, то пак до Великого Світу. Якби агресивний і жадібний Великий Світ виявив Терентопію й напав на королівство, першими впали б Великі Дрібки, а швидка окупація столиці сприяє поразці всієї держави. От король і вирішив відтягнути столицю подалі від Дверей, аби у випадку чого мати час для евакуації й організації опору. Я так думаю.
Четвертий із глядачів. Теж мені – відтягнув! Усього-то на сто кілометрів. От якби він відтягнув столицю аж до Окраїнних Земель, це я розумію!
Одна із глядачок. Тоді б столиця виявилася в глухомані, у провінції, на задвірках країни, як який-небудь Петербург у Росії. Це недобре: столиця, і раптом – на задвірках.
Третій із глядачів. Так, Жорикбург із Великими Дрібками перебувають у центральному регіоні королівства, і це зручно. Якби столиця виявилася на окраїні країни, то жителям протилежної окраїни довелося б або пертися через усю країну, або тупотіти коротшим маршрутом бездоріжжям крізь Окраїнні Землі, ризикуючи наразитися на небезпечного для життя мутанта. І те й інше досить незручно. Візьміть Росію: уявляєте, як було добиратися мешканцеві Сахаліну аж у Петербург. Наскільки зручніше для росіян було б, якби столицею був не Петербург і не Москва, котрі значно ближче до західного кордону, ніж до географічного центру держави, а Тура на Нижній Тунгусці, що приблизно посередині меж західним й східним кордонами. Очевидно, Жорик Четвертий ухвалив, що сто кілометрів – достатня відстань. Тим більше що у вісімнадцятому сторіччі не було швидкохідної техніки, а для пішого ходу піхоти сто кілометрів – пристойна дистанція; поки агресор дотупав би до Жорикбурга, його вже чекали б на підступах до столиці терентопські партизани. А може, Жорику Четвертому просто захотілося, аби у назві столиці було присутнє його ім'я, а міняти назву Великих Дрібок не захотів, от і побудував Жорикбург. До речі, Жорик Четвертий не тільки робив ескізи майбутнього міста для архітекторів, але й брав участь у будівництві в якості підсобного робітника. Бували випадки, коли прості муляри кричали королю в запалі роботи: «Подавай цеглу, сонна мухо! Ворушися, незграбна корово! Швидше, тюхтію!» І король на них за це не ображався, а тільки беззлобно посміхався, підморгуючи катові. Взагалі, судячи з документів, Жорик Четвертий був людиною добродушною і веселою. Навіть свого кузена Олександра Мирополковича він веселощами замордував до смерті. Ну, за те, що той намагався його зарубати.
Другий із глядачів. У мене питання.
Третій із глядачів. Валяйте.
Другий із глядачів. А в сестри Жорика Четвертого – принцеси Пелагії – хіба не було дітей?
Третій із глядачів. Були. Аж двадцять три людини, і всі хлопчики: Агапон, Боян, Віссаріон, Гурій, Досифей, Ераст, Єрмил, Захар, Гнат, Калістрат, Лук'ян, Мартин, Нифонт, Онуфрій, Патрикей, Родіон, Сопрон, Трифон, Устин, Фалалей, Харлампій, Юліан і Ярослав.
Одна із глядачок. Двадцять три дитини? Щось забагато. Ви не помилилися?
Третій із глядачів. Справа в тому, що вона один раз народила двійню та сім разів – трійню.
Другий із глядачів. А під час замаху Олександра Мирополковича на вбивство Жорика Четвертого в Пелагії вже були діти?
Третій із глядачів. Так, на той час вона вже народила вісьмох.
Другий із глядачів. У такому випадку, якби Олександр Мирополкович убив Жорика, корона перейшла б до когось із племінників – дітей принцеси Пелагії. На що ж мерзотник розраховував, піднімаючи сокиру на двоюрідного брата?
Третій із глядачів. Ні-ні, сини принцеси Пелагії не могли стати королями, оскільки принцеса Пелагія не належала до королівського роду Мирополковичів.
Одна із глядачок. Як це? Вона ж була сестрою Жорика Четвертого, дочкою Жорика Третього й Зіньки Третьої!
  
Третій із глядачів. Так, сестрою, так, дочкою, але не кревною, а прийомною. Треті вдочерили її ще до народження Четвертого. Справжніми, кревними батьками принцеси Пелагії були якийсь лісовий розбійник і якась базарна крадійка. Коли крадійка завагітніла від розбійника, злочинні батьки справедливо прикинули, що ні лісова банда, ні злодійське кубло не підійдуть для виховання дитини, тому урадили підкинути чадо в гарний будинок до шановної родини. Перебравши найпрестижніші доми королівства, розбійник зі злодійкою зупинилися на Королівському замку. І коли Пелагія народилася, залишили її біля воріт замку із запискою, що пояснювала її походження. Знайшла дівчинку сама королева Зінька Третя, тоді ще бездітна, і немовлятко їй так сподобалося, що вона вмовила чоловіка вдочерити Пелагію. Так підкидьок став принцесою. За півтори роки народився й син Георгій, майбутній Жорик Четвертий. І хоч король із королевою називали Пелагію дочкою, а принц – сестрою, а всі решта – принцесою, у неї і її нащадків не було в жилах ані краплі Мирополківської крові, і на корону вони претендувати не могли. Тому, якби не Рятівна Бджола, яка, по-моєму, в дійсності була все ж мухою, то королем став би мерзотник Олександр Мирополкович. За рік після того, як Олександр сконав від сміху, Зінька Четверта народила Пилипа, ще за дванадцять – Зінька П'ята – Омеляна, ще за шість – Зінька Шоста – Георгія, який став Жориком П'ятим, але це вже інша епоха. Судячи із гриму акторів, вони грають Жорика Третього у віці приблизно сорока двох років, Зіньку Третю – тридцяти восьми, принца Георгія – шістнадцяти, принцесу Пелагію – вісімнадцяти, лицаря Феофана – двадцяти двох, патріарха Іполита Першого – шістдесяти п'яти, блазня Зосиму – двадцяти восьми років, тож виходить, на сцені зараз приблизно тисяча сімсот тридцять восьмий рік. Чи не так, добродії актори?