Мрія метелика
Лія Щеглова
Мрія метелика
Моєму чоловікові — людині, яка розуміє мене лише з погляду, яка надихає, допомагає, підтримує
Частина 1
Народження
Розділ 1
Мені від тебе добре робиться.
—Не підходь, бо вб’ю! Та я серйозно кажу тобі!
Волосся Катерини розкуйовджене, щоки розпашілися. Зазвичай бліда, зараз вона скидалася на героїню картин Гапчинської. Закутана в плед, лежить на дивані, кухоль — саме так: не бокал, а величезний кухоль із глінтвейном у руках. Сама ледве говорить, бо застуджене горло, а туди ж — повчати.
— Та ну тебе! — відмахуюсь я.
Насправді вже трохи дратують ті розмови, що я сама в усьому винна. Але подруга наполягає й ділиться враженнями. Мовляв, побачила вона мене на днях у мить, коли я не знала, що вона поруч. І здивувалася моєму погляду.
— Гострий, колючий, зверхній. Зрозуміло, що так жоден не наважиться підійти до тебе, не те що знайомитися стане!
Мені вже не раз казали, що погляд у мене важкий. Що людині, яка мене не знає, певно, страшно до мене підійти. Може, вони й мають слушність. Складно сказати, що саме так уплинуло. Я далека від того, щоб ненавидіти людей, аж ніяк! Просто в більшості своїй люди мені нецікаві, здаються нудними. Вони ж не читають книжок! Вершина інтелектуального розвитку — інтернет, канали новин сумнівної якості. І то читають лише заголовки! У кращому випадку! Про що з ними можна розмовляти?
Сиділи ми в Каті вдома. Дізнавшись, що вона захворіла, я прийшла її підтримати. Принесла набір для глінтвейну, організувала все. Тож тепер на всю квартиру пахло яблуками та корицею.
— Просто чоловіче поріддя вимирає! — кажу вголос про те, що давно крутиться в думках.
Роблю наступний ковток. Для Каті я поклала туди добрячу порцію меду, тож мені було занадто солодко. Але їй зараз саме таке потрібно. Схоже, гаряче та солодке вино й на мене подіяло швидше за звичайне, та й випила я тоді чимало. Утім, радше просто наболіло й хотілось виговоритися.
— Вони бояться підійти до дівчини, не кажучи вже про «заговорити»! Їм легше фліртувати в інтернеті, западати на форумах. Ліньки відірвати дупу від стільця й вийти на вулицю. Ховаються за фото накачаних мачо, які знайшли в тому ж інеті, або просто за аватарками. Так легше. Не треба докладати жодних зусиль. Погляду вони лякаються! А ти підійди та дізнайся, що там, за тим поглядом?! А там дівчина, яка кохатиме лише тебе, тож ти мусиш (так, саме мусиш!) відповідати її уявленням про те, яким повинен бути справжній чоловік.
«Крижана королева!» — випадково почула про себе від хлопців-однокурсників, а згодом дізналася, що так мене називають усі. Мабуть, саме цим можна було пояснити те, що хлопців у мене досі не було. Сама я не була здатна зробити перший крок, це не входило в систему моїх понять про стосунки. А хлопці не наважувалися знайомитись ближче.
За вікном сипав сніг. Шалений вітер розгойдував телевізійні та інтернетні кабелі, що тяглися з даху до вікон мешканців. Час від часу вони із силою билися об пластиковий відлив. Складалося враження, що у вікно хтось стукає. Я сиділа в кріслі навпроти Каті, спиною до вікна. Попервах навіть оберталася — попри розуміння, що сиджу на дванадцятому поверсі, перевіряла, хто ж там стукає. На столику перед нами стояв запітнілий графин із гарячим глінтвейном, у руках такий самий, як у неї, великий кухоль із гарячим напоєм. Лише каміну з вогнем не вистачало для взірцевого затишку.
— Навіщо тобі той справжній? — раптом запитала мене подруга. — Ти створила для себе ідеал, через це й розчарування! — сьогодні вона весь час намагається мене в чомусь переконати. Неважливо в чому. Сама ж одиначка, тривалих стосунків із жодним хлопцем не мала. Хіба ж не згодна з тим, що більшість із них нікчеми? Так ні! Вона весь час намагається спростувати мої судження.
— Ти забагато від них вимагаєш! Годі чекати на принца! Погодься на звичайного хлопця.
Можливо, у чомусь вона мала рацію. Може, справа зовсім не в інших людях, а в мені. Я справді занадто вимоглива, але ж не лише до інших! До себе найперше! Я таки створила ідеальний для себе образ. І приміряла його на всіх довкола, — а він не підходив. Можливо, мені варто було не гнатися за своїм ідеалом, а обирати серед тих, хто був поруч, робити перший крок, кокетувати з усіма… Та біда в тому, що не потрібен був мені абиякий хлопець.
— Збагни вже нарешті! Не буває в цьому світі так, щоб побачив людину й бац — охопило шалене бажання, і ти розумієш, що ось він, той, на кого чекала все життя! Для того, щоб закохатися, треба щонайменше дати людині шанс, пізнати одне одного! Сходити на побачення! А ти…
Катя розчаровано махнула на мене вільною рукою. Відколи це вона взялася приміряти на себе роль експертки з людських стосунків? Точно жар на неї так уплинув…
***Тепер уже, через стільки років згадуючи ту розмову, я достеменно знаю, що кохання з першого погляду існує. Якщо не кохання, то принаймні пристрасть. Не мине й півроку, як Катя переконуватиме мене, що мої стосунки з тією людиною — маячня, що так не можна, що я все сама собі вигадала й мушу опанувати себе… Та я вже тоді відчуватиму, що все набагато складніше. І не зводиться до сили волі чи бажання. Просто людина, яка підпала під дію пристрасті, не здатна себе контролювати. І час тут не лікує.
Перевірено життям.
***Історія, яка перевернула моє життя, спотворила його, вибила ґрунт з-під ніг, почалася в день конвокації. Ми з однокурсниками вирішили отримання диплому відсвяткувати в нічному клубі — доволі модному на той час закладі, у якому дивним чином збиралися люди з найрізноманітніших суспільних прошарків.
Якби я знала, чим закінчиться цей візит, якби могла лише уявити — зачинилася б удома й не відповідала б на дзвінки, щоб ніхто не міг умовити чи переконати.
Та ні, я не знала. Я пішла.
І зустріла його.
***Є люди, які з легкістю знайомляться з будь-ким, без проблем стукають у двері малознайомих сусідів серед ночі, щоб попросити штопор чи викликати собі таксі. Моя сестра, з якою я познайомлюся лише за кілька років від початку цієї історії, саме така.
І є закоренілі інтроверти. Їм ніхто не потрібен, вони не звернуться зайвий раз до сторонніх, комфортна самотність — найліпший стан, а сама лише думка про перебування у великих компаніях навіює паніку. Це сто відсотків про мене. Рішення піти в клуб з однокурсниками було зважене й сто разів переважене. Однак це ж знайомі, ті, з ким навчалася протягом п’яти років. У нас склалися доволі дружні стосунки, не було конфліктів. Нічого страшного не станеться. Просто вечір виходу зі зони комфорту. Це буде навіть корисно для мене…
І ми з друзями справді весело проводили час. Багато сміялися, згадували роки, проведені в універі, жартували, ділилися планами на майбутнє, танцювали. Тоді я вже мала роботу, вдало пройшовши співбесіду в одній доволі великій компанії. Звісно, не бозна яка посада — молодший спеціаліст відділу планування та інноваційних пропозицій. Я ще не дуже тямила, чим саме займатимуся, адже лише в понеділок мав бути мій перший робочий день. Але то вже був початок, і неабиякий!
А потім в якусь мить я обернулася й зустрілася з ним поглядом. Було в принципі незрозуміло, як він міг опинитися в тому клубі. Він жодним чином не вписувався в тамтешню обстановку. Це був клуб не його рівня. Такі, як він, мусять сидіти в богемних ресторанах, де ціна пляшки вина перевалює за тисячі гривень. Першої ж миті я безпомилково визначила, що це саме така людина — впливова й заможна. Про це свідчило все. І те, як сидів, як вказував офіціантці на келих, як дивився на те, що відбувається навколо. Я б не здивувалась, якби десь серед натовпу знайшлися його охоронці.