Тінь аспида

Мурата вперше зустріла вона на святкуванні ювілею Хасана, на неймовірно розкішному прийомі в його домі, куди була допущена вперше. Вдавана дружина одного з його підлеглих, вона відверто нудьгувала, вештаючись розкішними залами, з лінькуватою зацікавленістю позиркуючи на двох дружин Хасана. Старшою його дружиною була досить приваблива йорданка одного з ним віку, років п’ятдесяти, про котру Фатіна знала, що вона прожила з ним майже тридцять років, була матір’ю старших його чотирьох дітей та походила з вельможної йорданської родини. Друга дружина була набагато молодшою від першої, народила Хасану сина й Фатіні не припала до душі з першого ж погляду. Пихата, гордовита сірійка, надзвичайно вродлива… щось було в ній таке, що не подобалося Фатіні, а ось перша, хоч і старша, а викликала все ж слабку подобу симпатії.
На якусь мить біля неї зупинився Хасан.
— Як ти? — запитався тихо та швидко.
Фатіна покривила лице.
— Помираю від нудьги.
— Так погано?
— Жахливо. Я ж нікого тут не знаю…
— Добре, можеш уже йти, я не ображуся.
Фатіна коротко йому всміхнулася.
— Дякую.
Вона знала, що в цю ж мить на неї вже буде чекати автівка, аби відвезти до заміського будинку. Хасан кинув на неї швидкий погляд і відійшов, а Фатіна помітила пильний, злуватий погляд другої його дружини. Чорні, оксамитові очі спостерігали за нею з незрозумілим виразом, але Фатіна не надала тому належної уваги. Чим пишається вона, ця зарозуміла газеля? Гадає, що потрібна Хасану, раз є його дружиною й спромоглася народити йому сина? О, Фатіна знала, лише одне її слово — й ця королева б з гуркотом скотилася зі свого престолу.
Вона обдарувала пані — другу пані аль-Садіб — холодною усмішкою й рушила до виходу з зали, по горло насичена цим прийомом.
Але до дверей не дійшла.
За декілька кроків її випадково штовхнув якийсь високий чоловік.
— Вибачте, — пролунав над вухом глибокий чоловічий голос, й руки́ її, обтягнутої червоним шовком, торкнулися теплі пальці.
Фатіна повільно звела погляд.
— Нічого… — почала вона було трішки роздратовано, але не договорила, побачивши прямо перед собою найгарніші у світі чорні очі, що дивилися на неї з вродливого чоловічого лиця.
  
3.
 
Продовжуючи вдивлятися в безкраї, жовтувато-вершкового кольору піски за вікном, Фатіна гіркувато посміхнулася. Безжальна, холоднувата та жорстока, вона закохалася у Мурата в ту ж мить, коли зазирнула до очей його, відразу ж… Раніш презирлива до такої дурниці, як кохання, котрою страждалися лише слабкі особистості, вона твердо вирішила для себе, що сама ніколи не впадеться у таку слабкість. Ні, вона завжди буде сильною, такою ж сильною, як і Хасан, який нікого не кохав.
Але все перекреслив один тільки погляд.
Фатіна навіть зараз, після декількох місяців шлюбу з Муратом, не могла до кінця зрозуміти, що воно з нею трапилося, що незрозуміле й незнайоме торкнулося серця й примусило полишитися на прийомі. Вона перехопила здивований погляд Хасана, але тільки кинула на нього розгублений погляд — і майже весь залишок того вечора не зводила очей з високого незнайомця, котрий, здавалося, відразу ж забув про її існування. Вона сторожко й пильно слідкувала за кожним його порухом, за кожним поглядом, і з незрозумілим болем побачила, що він приїхав не сам, а з вродливою жінкою, котра дивилася на нього великими, закоханими очима.
Потім була чи не найжахливіша ніч у її житті, в розкішних покоях заміського будинку Хасана, коли не могла поснути вона до самого ранку, відчуваючи довкола себе задуху короткої ночі, відчуваючи себе так, як ще ніколи в житті.
Вона нічого не хотіла й нічого не могла.
Вона відчувала себе чужою самій собі.
Вона закохалася!
Хасан приїхав ближче до опівдня, похмурий та замислений, мовчки поглянув на неї, незвично замріяну та тиху, й наказав принести обід. Хвилин зо п’ять спостерігав за тим, як вона знехотя копирсається у кускусі з бараниною, зовсім не маючи настрою ні їсти, ні робити ще щось. За той час, як утекла вона з дому, вперше сама собі почала нагадувати ту далеку, майже забуту Фатіну Мусаві — бідну дівчину, непевну в собі та своєму майбутньому.
 
Хасан узяв її за руку.
— Фатіно…
Вона кинула на нього побіжний погляд.
— Так?
— Ти захворіла?
— Ні.
— Тоді що з тобою?
Фатіна відповілася розгублено:
— Я не знаю, — сказавши чисту правду, бо й сама не знала того, що коїлося з нею.
Хасан усміхнувся якось дивно.
— Я бачив, як ти дивилася на Мурата.
Фатіна випрямилася.
— На кого?
— Люба, покинь! Невже ти гадаєш, що від мене можна щось приховати? Ти повернулася на прийом, ти весь вечір не зводила очей з мого небожа, і я ніколи не бачив, аби ти так колись дивилася на чоловіка.
— То він твій небіж?
— Рідний.
Та розмова ще декілька днів не полишала Фатіну в спокої, і вона відчайно боролася сама з собою, з тим могутнім та непроханим почуттям, котре неодмінно мало зробити її слабкою, а вона ж не хотілася, дуже не хотілася ставати слабкою.
Але вона все ж програлася у тій боротьбі.
Майже тиждень тривала та боротьба, й майже увесь той тиждень Хасан не порушував її усамітнення, терпляче чекаючи на її рішення й не нагадуючи про себе навіть дзвінками.
На шостий день Фатіна зателефонувала йому сама.
— Хасане? Ти мені потрібен.
— Буду за годину.
Він справді приїхав за годину, неймовірно точний, як і завжди. Темні очі поглянули уважно, але він мовчав, чекаючи, поки вона заговорить першою. Й Фатіна заговорила.
— Допоможи мені, Хасане.
— Чим?
— Познайом з ним.
— Фатіно…
Вона поглянула на нього прямо й наполегливо.
— Я не зможу без нього, Хасане.
Чоловік з хвилину дивився на неї мовчки, зосереджено про щось розмірковуючи, а потім повільно промовив:
— Добре, я тобі допоможу.
І він справді допоміг. Фатіна не встигла й отямитися, як Хасан познайомив її з Муратом, назвавши донькою свого померлого товариша й жодним словом не натякнувши об тім, ким була вона насправді. Так, Хасан допоміг, але Фатіна все ж розуміла, що все її майбутнє тепер буде залежне лише від Мурата. Хасан дарував їй свободу, але він не міг примусити небожа покохати її. Вона з болем бачила, що не надто вразила Мурата під час першої зустрічі, й робила все можливе й неможливе, аби зацікавити його, аби сподобатися йому. Й сподобалася, й зацікавила, а далі в її житті взагалі почало діятися диво.
Мурат одружився з нею.
Фатіна зітхнула й тоскно поглянула на ті піски, котрі ховали дорогу, якою мав приїхати Мурат. Гіркота, що оселилася останнім часом у її серці, цієї миті зробилася просто нестерпною, й вона обхопила себе руками, заплющивши очі. Так, Мурат одружився з нею, й це багато чого означало, це було найбільшим щастям у її житті, щастям дивним та незбагненним. І вже цілий рік вона є його другою дружиною, але тільки два місяці тому почала розуміти гірку, але беззаперечну істину.
Мурат одружився з нею, але він її не кохає.
Не кохає!
Перші місяці після весілля, надто засліплена щастям та власним коханням, вона й не замислювалася особливо над почуттями Мурата. Їх поєднувала пристрасть, це вона знала від початку, й коли він запропонував одруження, вона вирішила для себе, що він теж закохався, що й він вражений коханням, як вона…
Але вона помилилася.
Як же жорстоко вона помилилася!
Ні, вона ніколи не запитувалася у чоловіка про його почуття, просто вірила в те, що раз він одружився з нею, то й кохає її, просто не може не кохати. Вона навіть примусила себе примиритися з присутністю в домі першої його дружини, досить доброзичливої та м’якосердої Аміни, котра нещодавно втратила чергову дитину й майже не виходила зі своїх покоїв, сумуючи з того, що за сім років подружнього життя так і не спромоглася подарувати Муратові дитя. Фатіна не вважала її за суперницю, та чи й могла бути їй суперницею розповніла, забабіла тітка, котра геть покинула доглядати за собою, повністю присвятивши себе скорботі за своїми мертвонародженими дітьми? О ні, з цього боку Фатіна удару ніяк не очікувала, вона була глибоко переконаною у своїй вроді, у своїй чарівності та коханні Мурата, й тому удар, котрого він завдав півроку тому, видався особливо болісним.